Відділ соціальної антропології

04/07/2026

01/07/2026

1 липня день пам'яті убитої рашистами Вікторії Амеліної - талановитої української письменниці, громадської діячки, лавреатки численних премій, засновниці @Нью-Йоркський Літературний фестиваль на Донеччині в селищі Нью-Йорк (1986-2023) (https://www.facebook.com/amelina.victoria).
Після повномасштабного вторгнення рашистів вона приєдналася до правозахисної організації Truth Hounds, яка документує воєнні злочини на звільненних територіях України. Вікторія Амеліна багато часу приділяла документуванню воєнних злочинів, дослідженню війни.
На початку цього року вона посмертно отримала Премію Мура за літературні твори на тему прав людини. Книжку Вікторії Амеліної "Дивлячись на жінок, які дивляться на війну: Щоденник війни і правосуддя" ("Looking at Women Looking at War: A War and Justice Diary") визнана найкращою книгою про права людини, опублікованою в період з 1 липня 2024 р. до 30 червня 2025 р. У минулому році Вікторія Амеліна була посмертно нагороджена Премією Джорджа Орвелла в категорії Political Writing ("Політичний нонфікшн") за книгу "Дивлячись на жінок, які дивляться на війну". Передмову до неї написала Маргарет Етвуд.
У березні 2024 р. Вікторію Амеліну посмертно нагородили премією Норвезької асоціації письменників за свободу слова. Це перший випадок в історії премії, коли відзнаку присуджують після смерті письменника (письменниці).
У вересні 2022 р. їй вдалося знайти закопаний в саду щоденник закатованого росіянами письменника Володимира Вакуленка на Ізюмщині. За день до свого викрадення Володимир приховав щоденник під вишнею на своєму подвір’ї, заповівши батькові: "Коли наші прийдуть - віддаси". Його книга "Я перетворююсь.Щоденник окупації. Вибрані вірші" вийшла у видавництві Vivat у 2023 р.
"Великий роман про війну не має бути один, цих історій має бути багато. Наша сила - у різноманітності, багатоголоссі історій, треба збирати всі свідчення, розповіді. Такою горизонтальною стане наша література. У масштабах країни ми очікуємо, що люди звертатимуться не лише до психотерапевтів, але й до мистецтва. І дуже важливо, аби зв'язок між тими, хто творить культуру, та тими, хто її споживає, налагодився.", - говорила Вікторія Амеліна влітку 2022 р.
Народилася майбутня письменниця у Львові. У шкільні роки з батьками емігрувала до Канади, але скоро повернулася в Україну. Отримала ступінь магістра комп'ютерних технологій, закінчивши з відзнакою Львівську політехніку. Працювала програмістом і керівником у міжнародних IT компаніях. У 2015 р. вона залишила кар'єру в IT (журавля в руках) заради непевної письменницької роботи. Вона - авторка двох романів і дитячої книги.
"Вікторія Амеліна від весни 2022-го займалася збором матеріалів "для Гааги": поїздки, зустрічі з людьми, інтерв'ю під запис і без запису, все - на межі душевної витривалости... Минулої осени я казала Віці, що вона має колись зробити з цього книжку, і не одну - має стати "нашою Славенкою Дракуліч", і що я дуже, дуже чекатиму від неї на таку книжку...", - написала на своїй ф/б сторінці Оксана Забужко, закликаючи тоді молитися за поранену Вікторію Амеліну. Попри зусилля лікарів, через поранення, спричинене ракетним ударом рашистських нелюдів по Краматорську 27 червня 2023 р., її життя обірвалося.

Світла пам'ять.

Підготовлено за матеріалами з відкритих джерел.

22/06/2026

13-16 червня у Рейк’явіку відбулася Міжнародна конференція «Nature(s) in Narrative» Міжнародного товариства дослідників фольклорних наративів / International Society for Folk Narrative Research (ISFNR) https://isfnr.org/we-meet-across-the-world/reykjavik-iceland/,

Наша колега, @Оксана Кузьменко, провідна наукова співробітниця Відділу соціальної антропології, докторка філологічних наук виступила з доповіддю „The Prophetic Dream Motif in Ukrainian Oneiric Narratives: Symbolism of Nature Elements and Anticipations of War” на панелі, яка представляла Комісію фольклористики Міжнародного комітету славістів https://slavika.org/folklor/ під головуванням проф. Ньємана Радуловіча (N. Radulovic) та проф. Деяна Айдачича (Dejan Ajdacic).

Конференція об’єднала майже 800 учасників з багатьох країн Північної Америки та Європи, зокрема з України. Учені порушували багато важливих етичних та екологічних питань, які спричинені війнами, кліматичними змінами та соціальними трансформаціями. Дослідники намагалися зрозуміти, що «нормальне» та «природне» у катастрофічному світі. Що ми розуміємо під поняттям «надприродне» і чи людина насправді "вища" за (не)явні істоти природи, коли вона принципово інша за культуру людей? Як війни, природні катастрофи, змінені традиції господарювання на землі виявляють через наші наративи матеріальні цінності, моральний світогляд та поведінку сучасних людей.

17/06/2026

10–12 червня 2026 року відбулися урочисті заходи з нагоди знакового ювілею — 75-річчя Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича У межах святкування пройшла Всеукраїнська наукова конференція «Іван Крип’якевич та його доба» та ХІІІ Наукові читання ім. академіка Ярослава Ісаєвича.
На конференції завідувачка відділу Оксана Годованська виголосила доповідь «“Труднощі реконструкції минулого”: аналіз дослідницької лабораторії Івана Крип’якевича». Дослідниця запропонувала оригінальний погляд на статтю Івана Крип'якевича «Нарис методики історичних досліджень», яка виходила на сторінках «Українського історичного журналу» за 1967 рік у рубриці «Порада історикам-початківцям». Доповідачка проаналізувала її крізь призму викликів XXI століття, зокрема використання ШІ-асистентів у наукових дослідженнях. У висновках авторка доповіді зазначила, що праця Івана Крип’якевича не втратила актуальності, адже наукова історія відрізняється від дилетантської саме умінням застосовувати наукові правила, які дають теоретичні та практичні орієнтири для пошуку. Водночас нині ШІ-технології активно впроваджуються в академічне середовище, оскільки вони значно полегшують роботу: забезпечують швидкий доступ до даних і скорочують час на виконання рутинних завдань. Та вони залишаються лише помічниками, а не заміною дослідників. Натомість остаточний вибір залишається за людиною, адже жоден алгоритм не замінить критичного мислення вчених. Попри те що цифрові помічники здатні зарадити на кожному етапі дослідження, не варто сліпо довіряти висновкам алгоритмів.

Відділ соціальної антропології приєднується до вітань Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича і бажає нових наукових досягнень у світі, що стрімко змінюється!

10/06/2026

10 червня 1944 року в нацистському концтаборі Заксенгаузен помер українець, який міг би стати одним із найвідоміших учених Європи.

Але сьогодні ми пам’ятаємо його з іншої причини.

Уявіть собі молодого чоловіка, якому трохи за тридцять.

Доктор археології.

Поліглот.

Поет.

Науковець, якого запрошують до європейських університетів.

Людина, перед якою відкриті двері великого світу.

Здавалося б, живи, працюй, пиши книжки, роби відкриття.

Але він обирає інший шлях.

Шлях, який майже напевно веде до в’язниці або смерті.

Його звали Олег Ольжич.

Син знаменитого поета Олександра Олеся.

У п’ять років він уже писав власні твори.

У двадцять два — захистив докторську дисертацію.

У тридцять — був відомим археологом.

А потім поставив на шальки терезів дві речі:

особистий успіх

і Україну.

І свідомо обрав друге.

Можливо, саме тому його історія досі звучить так сучасно.

Бо кожне покоління українців рано чи пізно стикається з одним і тим самим питанням:

Що важливіше — власний комфорт чи відповідальність за свою країну?

Ольжич відповів на нього своїм життям.

Коли його заарештувало гестапо, він знав, що шансів майже немає.

Коли його катували в Заксенгаузені, він знав, що може врятувати себе.

Потрібно було лише говорити.

Але він мовчав.

І не видав нікого.

У ніч із 9 на 10 червня 1944 року його серце зупинилося.

Йому було лише 36 років.

Він не побачив незалежної України.

Не побачив прапора над Києвом.

Не почув Гімну на стадіонах.

Не дожив до того дня, коли українці знову виборюватимуть свою свободу.

Але дивна річ.

Через 80 років ми читаємо його вірші й розуміємо, що він писав ніби про нас.

«Захочеш — і будеш.
В людині, затям,
Лежить невідгадана сила.»

Сьогодні, 10 червня, варто згадати не лише поета.

Не лише археолога.

Не лише діяча визвольного руху.

А людину, яка мала всі підстави жити для себе.

І все ж вирішила жити для України.

Світ пам’ятає великих учених.

Історія пам’ятає великих політиків.

А народи найбільше пам’ятають тих, хто в критичний момент зробив правильний вибір.

Олег Ольжич був саме такою людиною.

Пам’ятаємо. 🇺🇦

05/06/2026

Вітаємо нашу колегу, кандидатку соціологічних наук, старшу наукову співробітницю відділу соціальної антропології Інституту народознавства НАН України Ганну Зарембу-Косович з отриманням стипендії імені академіка НАН України Б. Є. Патона для молодих вчених Національної академії наук України на 2025 рік.

Ця відзнака є важливою підтримкою наукових досліджень та визнанням професійних здобутків молодих науковців. Завдяки стипендії Ганна Заремба-Косович мала можливість безперервно продовжувати роботу над індивідуальною науковою темою «Сучасні уявлення про соціальну справедливість людей з інтелектуальною інвалідністю», присвяченою дослідженню досвідів, прав та суспільного включення людей з інтелектуальною інвалідністю в сучасній Україні.

Щиро вітаємо та бажаємо нових наукових звершень!