22/06/2026
Я добре пам’ятаю дорогу з аеропорту 4 роки тому. Я зовсім не хотіла сюди їхати. Пам’ятаю свій настрій. Пам’ятаю думку, що я тут надовго. І пам’ятаю, як важко мені було це прийняти.
Тоді я навіть не уявляла, яким стане моє життя тут.
Нещодавно в мене з’явилося нове хобі - ранкові прогулянки. Спочатку я почала ходити заради здоров’я: більше рухатися, краще спати, мати більше енергії.
Але виявилося, що ці прогулянки дали мені значно більше.
Вони змусили мене зупинитися й подивитися навколо.
На світанки.
На коней у ранковому тумані.
На квіти обабіч дороги.
На стежки, що ведуть у Шварцвальд.
І одного дня я спіймала себе на думці, що не можу намилуватися місцем, у якому живу.
Габор каже, що я вже адаптувалася.
А я не знаю.
Я досі часто почуваюся тут чужою.
Але, мабуть, любов до нового місця починається саме так. Не тоді, коли ти кажеш: «Я вдома».
А тоді, коли раптом починаєш сумувати за цими дорогами, якщо не побачила їх зранку.
Можливо, саме тому мені так хочеться запам’ятати ці світанки.
6:38
22.06.2026
