20/01/2026
Нещодавно в мене був мелтдаун.
Думаю такого перенавантаження на мій мозок, як за останні два місяці, не було давно.
Інтелектуальне перенавантаження призвело до зриву.
Не на роботі, не в дома. А там, де я зазвичай отримую задоволення від того, що роблю.
Гальмівний контроль вимикнувся і ніякі «слова підтримки» оточуючих? типу «Аня, ти ж себе так ніколи не ведеш! Так не можна» - не допомагали.
Я погано пам’ятаю взагалі - що відбувалося і коли саме я втратила самоконтроль.
Але вдома намагалася скласти до купи події, і проаналізувати - яка система дала збій.
Знаю, що кричала.
Бо люди тупили. Тупили і смикали мене з мілких, не важливих питань.
І це коли треба було сконцентруватися на одній задачі.
Мене підганяли, хоча я прекрасно контролюю час і важко переношу зсув часових рамок запланованих подій.
Ось і перша проблема - ніхто не зрозуміє РДУГ (і не намагається зрозуміти).
І чому людину, зазвичай багатозадачну - «поплавило» (саме це і є значенням слова мелтдаун).
Всі мене вважають супер-людиною, яка знає ну дуже багато про людську психіку, і - увага - це дає мені якісь переваги у самоконтролі!
Точно??? Я ж супергерой! 🦸♂️
Друга проблема - оточуючі замість допомоги - погіршували ситуацію.
Третя проблема - за купу років взаємодії, люди які мене знають, списали це все на втому і адекватно відреагували.
А ось інші зробили про мене загальні висновки з однієї невдалої ситуації.
І ось тепер підсумую - я доросла.
Я відповідаю за своє життя, свої емоції, свої відчуття.
Я можу встати і вийти.
А дитина - ні.
І якщо навколо «спеціалісти» які називають себе поведінковими, а допомогти дитині і зрозуміти її потреби - не можуть, буде біда.
І закріплена протестна поведінка.
Якщо пропустили мій рілс про мелтдаун, нижче 👇 посилання.
https://youtube.com/shorts/q5ipSgo2lz4?si=-CumrE8Rl0XbDF3x
#виконавчадисфункція