24/08/2026
Колись Михайло боявся зайти до “ЛІГИ”. Сьогодні він допомагає іншим знайти тут своє місце
16 років тому Михайло кілька разів приходив до нашого офісу – і щоразу не наважувався зайти. Він ходив навколо будівлі, а потім повертався додому.
Сьогодні Михайло – координатор з розбудови волонтерського руху Асоціації ЛГБТ “ЛІГА”. За ці роки він пройшов шлях від бенефіціара та волонтера до соціального працівника, коменданта шелтеру, а тепер допомагає іншим долучатися до спільноти й знаходити своє місце у волонтерстві.
Ми поговорили з Михайлом про цей шлях, досвід роботи під час повномасштабної війни, професійні межі та про те, чому “ЛІГА” стала для нього другою домівкою.
— Що ви пам’ятаєте про свій перший візит до “ЛІГИ”?
— Я знав про організацію, але довго не наважувався зайти всередину. Кілька разів приходив, а потім ішов. Було страшно зробити цей крок.
Зрештою я познайомився з хлопцем, який уже відвідував “ЛІГУ”, і одного дня він просто привів мене туди. Спочатку я був бенефіціаром. Для мене це було місце, де можна було перестати почуватися самотнім і знайти людей, які тебе розуміють.
— У який момент ви вирішили самі долучитися до роботи організації?
— Згодом я на кілька років переїхав до Європи. Там я вперше на власні очі побачив середовище, де ЛГБТІК+ люди могли значно відкритіше бути собою, не приховувати стосунки та почуватися безпечніше.
Я дедалі частіше думав про те, чому не можу так само почуватися у своїй країні. Коли повернувся в Україну, прийшов до офісу “ЛІГИ” в Миколаєві й сам запропонував допомогу як волонтер.
Спочатку допомагав із заходами, виконував технічні завдання, підтримував команду там, де був потрібен. Згодом став соціальним працівником.
— Що в роботі з людьми виявилося найскладнішим?
— Я дуже емпатична людина, тому спочатку гостро переживав історії людей, з якими працював у проєкті з профілактики ВІЛ та інших ІПСШ.
Мені знадобився час, щоб навчитися поєднувати емпатію з професійними межами. У цьому дуже допомогли тренінги, супервізії та підтримка психологів організації.
Я навчився бути поруч із людиною та допомагати їй, не забуваючи про власний ресурс. Емпатія – моя сила, але я мав навчитися допомагати людям без саморуйнування.
— Як змінилася ваша робота після початку повномасштабної війни?
— Після 24 лютого я переїхав до Одеського підрозділу “ЛІГИ”. У перші місяці великої війни значна частина роботи була пов’язана вже з гуманітарною допомогою.
Ми допомагали евакуйовувати бенефіціарів із Херсона, Миколаєва та інших міст, шукали транспорт і житло, забезпечували людей продуктами та речами першої потреби.
Згодом я став комендантом шелтеру. Тоді особливо добре зрозумів, що допомога – це не лише про дах над головою. Люди приїжджали після втрати дому, роботи, звичного життя та відчуття безпеки. Командою ми допомагали їм поступово повертати контроль над власним життям: шукати роботу, складати резюме, готуватися до співбесід, відновлювати документи та розв'язувати побутові питання.
Ця робота навчила мене витримки, терпіння й уважності до чужого болю. А ще – не втрачати себе, коли допомагаєш іншим.
— Сьогодні ви координатор з розбудови волонтерського руху. Що для вас означає ця робота?
— Для мене розбудова волонтерського руху – це не просто залучити людину до якогось конкретного завдання. Важливо допомогти їй зрозуміти, де вона може бути корисною, що їй цікаво і як вона може стати частиною спільноти.
Я сам колись прийшов до “ЛІГИ” як людина, яка потребувала підтримки. Потім став волонтером, соціальним працівником, комендантом шелтеру. Тому сьогодні добре розумію, наскільки важливо дати людині можливість поступово знайти своє місце.
Особливо цінно бачити, як людина, яка спочатку приходить зі своїми потребами або просто з бажанням бути частиною спільноти, згодом сама починає допомагати іншим.
— Чим для вас сьогодні є “ЛІГА”?
— Я ніколи не сприймав організацію просто як роботу. Для мене це частина життя.
“ЛІГА” стала моєю другою домівкою, а люди, з якими я працюю багато років, – друзями. Я залишаюся тут через людей, спільні цінності й відчуття, що ми разом робимо щось важливе.
— А що б ви сказали тому 23-річному Михайлу, який ходив навколо офісу і дуже вагався, перш ніж зайти?
— Напевно, що не варто так боятися зробити перший крок.
Якби тоді мені сказали, що через багато років я допомагатиму людям під час війни, буду причетним до розбудови волонтерський руху організації і сам стану опорою для інших, я б, мабуть, не повірив.
Але саме з того кроку через страх і почалася ця історія.
Мій шлях в Асоціації ЛГБТ “ЛІГА” – це шлях від людини, яка боялася зайти в офіс, до людини, яка допомагає іншим не боятися бути собою. Тому ті, кому близька ця історія, – робіть свій крок та долучайтеся до нашої волонтерської команди!
Матеріал підготовлено в межах проєкту "Імпульс", який реалізують Міжнародний фонд "Відродження" разом із Фондом Східна Європа (ФСЄ) за підтримки Норвезького агентства з питань розвитку та співробітництва (Norad) та у партнерстві зі Швецією (Sida).
#ІмпульсДляГО