ya_zh_psiholog

01/09/2026

А якщо сенс не в тому, щоб усе склалося?

Мені здається, ми часто страждаємо не лише через події, що можуть траплятися (або - щодо бажаних, не траплятися) з нами.
Ми страждаємо через те, що наше життя не збігається з історією, яку ми собі колись «написали» про нього.
У кожного з нас є певне внутрішнє уявлення про те, як має виглядати «хороше життя», «щасливе життя», «наше життя».
Якою має бути сім’я. Якими - стосунки. Якою - кар’єра. Де ми маємо жити. Хто має бути поруч. Чого ми маємо досягти до певного віку. І часто ця історія настільки звична для нас, що ми навіть не помічаємо, що живемо за нею.
Поки життя складається відповідно до неї - ми майже не замислюємося про саму історію. Але коли реальність відхиляється від сценарію, з’являється біль. «У мене мало бути інакше». «Чому в інших вийшло, а в мене - ні?»
І тоді може статися щось дуже непомітне.
Людина перестає повністю жити своє теперішнє життя. Вона ніби залишається в очікуванні того моменту, коли її справжня історія нарешті почнеться. Коли з’являться стосунки. Коли буде інша робота. Коли зʼявляться діти або коли вони виростуть. Коли з’явиться власний дім. Коли життя нарешті стане таким, яким воно «мало бути».
Але що, якщо справжня зрілість полягає не в тому, щоб придумати собі нову історію? І не в тому, щоб відмовитися від старої. А в тому, щоб … (на жаль закінчується місце, тому продовження у коментарях👇🏻)

29/08/2026

Чи має самопідтримка межі?

Нещодавно я побачила запит до психологів: «Напишіть, будь ласка, поради, як українці можуть підтримувати себе?»
І я довго думала над цим питанням. Маємо чималу кількість порад, але варто зазначити, що самопідтримка теж має свої межі.
Наведемо такий приклад. Якщо горить будинок - ми не сідаємо всередині й не намагаємося заспокоїти себе словами: «Дихай. Все буде добре. Я в безпеці».
Ми виходимо з будинку. А вже потім, коли небезпека минула, можна розбиратися з шоком, страхом, безсонням, напругою і всім тим, що пережила нервова система.
Мені здається, це важливо пам’ятати й зараз.
Коли людина живе в умовах постійної небезпеки, вибухів, тривог, недостатнього сну, відсутності нормальних укриттів, невизначеності й постійного інформаційного тиску - вимагати від себе «зберігати спокій» і продовжувати життя як зазвичай просто не дуже реалістично.
Наш організм має певний ресурс.
І якщо небезпека триває постійно, цей ресурс не можна нескінченно поповнювати чашкою чаю, медитацією, позитивними думками та цікавими техніками.
Тому іноді перше питання, яке варто собі поставити, звучить не «Як мені зараз заспокоїтися?», а «Що зараз є моїм головним завданням?» Важливо відчувати сенс своїх дій.
Якщо є безпосередня небезпека - моїм завданням може бути врятувати себе, дитину, знайти безпечніше місце, піти в укриття, евакуюватися, попросити про допомогу.
Якщо безпосередньої небезпеки вже немає - тоді з’являється простір для іншої самопідтримки: поспати, поїсти, побути з близькими, зменшити потік новин, поплакати, поговорити, відновити сили.
І це теж дуже важливе розрізнення.
Не кожен сильний страх потрібно негайно «прибрати».
Не кожну тривогу потрібно перемагати.
Не кожен стан потрібно виправляти.
Іноді страх - це сигнал про реальну небезпеку.
(Продовження - в коментарях 👇🏻)

14/06/2026

Складне життя складається з простих моментів. Цінність - в тому, щоб помічати їх ❤️

22/04/2026

14/04/2026

Запрошую приєднатися у суботу 18 квітня до mindfulness-прогулянки. Це буде спокійна прогулянка в невеликій групі з елементами усвідомленої ходи - без тиску і без складних практик.
Ми будемо рухатися в комфортному темпі, звертати увагу на навколишній простір, дихання і відчуття в тілі - щоб трохи перезавантажитися і відновитися.
Підійде, якщо ви відчуваєте напруження, перевантаження або просто хочете побути в більшому контакті з собою.

Прогулянка відбудеться о 10.30 в красивому парку 18-го району Відня. Участь безкоштовна, але за попереднім записом. Для запису пишіть в директ. Не відкладайте 😉

14/02/2026

14 лютого має чудовий привід для святкування 🥰Водночас може бути непростим днем для багатьох людей - особливо для тих, хто зараз не у стосунках. І справа не в тому, що в їхньому житті «немає любові». Адже любов має різні форми і прояви, вона навколо нас кожного дня…
Річ у тім, що День Валентина культурно і символічно пов’язаний саме з романтичною, парною любовʼю - коханням. З відчуттям «ми разом», «у нас є хтось особливий», «це наш час удвох» тощо.
Цей день несе в собі різні очікування:
очікування близькості,уваги, спільних емоцій, чогось особливого.
І коли цього досвіду немає, людина стикається не просто з відсутністю партнера, а з відчуттям, що цей день - не для неї, що важливий для багатьох досвід та емоції проходять повз її життя.
Навіть ті, хто у звичайні дні почувається стабільно і не зосереджується на темі стосунків, у такі символічні дати можуть гостріше відчути самотність. Суспільство ніби «підсвічує» одну конкретну форму щастя і близькості. І тоді людина без пари (або нещаслива в парі) може відчувати певну суміш смутку, досади чи порожнечі. Ці відчуття не означають, що з нею «щось не так», що вона не вміє цінувати себе чи своє життя, що не вміє жити наодинці з собою тощо. Це означає, що людині важлива близькість, і це природна, здорова людська потреба!
💚 Те, що сьогодні вам може бути сумно,
не визначає ані вашого майбутнього, ані здатності до близькості. Це лише момент, який можна і варто прожити з турботою до себе 🫂
#деньзакоханих

10/02/2026

В інформаційному просторі навколо ми часто чуємо, як важливо вміти бути вдячними. Але в житті не завжди так легко вдається спіймати це відчуття, особливо коли проживаємо нелегкий період.
Чесно кажучи, я щиро вірю, що нам завжди є за що бути вдячними. Але й мені відомо, як можуть поглинати «неприємні» емоції, які змушують нас забувати на певний час про важливі речі у нашому житті.
Справжня вдячність не виникає від насильства над собою. Вона зʼявляється там, де є дозвіл відчувати все - і радість, і біль.
Ви можете одночасно цінувати те, що у вас є, і страждати через те, що вам зараз важко.
🌿Мені подобається mindfulness-підхід, де немає вимоги «відчувати правильні емоції». Є запрошення помічати те, що є - з повагою і піклуванням про себе.

Ми можемо:
— бути вдячними і сумувати;
— бути в безпеці і бути виснаженими;
— жити далі і носити в собі біль тощо.

☀️І що тут допомагає:
1) помічайте свою емоцію, будьте чесними з собою. Дайте місце їй і змогу собі її відчути і прожити;
2)далі скеровуйте свою увагу на те, на що ви в силах вплинути. Тут і можна згадати про те цінне, що у вас є, що може бути вашою опорою та ресурсом навіть у важкі хвилини.
Щоб це відчути, треба дозволити собі це побачити. Але якщо ви не готові, дайте собі час і простір для своїх почуттів.

30/01/2026

Сходила на виставу «Україноманія» у Відні і була приємно вражена, що зала повна. Що про війну в Україні не лише говорять, але й хочуть слухати…
Нікому не хочеться мати якесь відношення до війни. Не те що проживати, а навіть слухати про це, дивитися про це - неспокійно. А хто ж в здоровому розумі хоче порушити свій спокій? Це зрозуміло.
Проте в реальності ми не завжди проживаємо лише ті події, які б хотілося. До когось війна доходить у вигляді книги, до когось - з фільму, до когось - у стрічці новин, до когось - в театрі у виставі, і важко уявити, але до когось вона вривається в його особисте життя, у вигляді повітряної тривоги посеред дня чи ночі; шахеду, що руйнує домівку чи життя сусідів або й власне; повістки, яка забирає рідну людину з дому… Війна має безліч облич і проявів, і жодне з них не несе краси, а лише біль і руйнування.
І якщо вам пощастило і ви спостерігаєте за трагічними подіями лише з балкону в театрі, було б чудово, якби ви все таки наважились відчути себе трохи причетними до того, що коється в світі. Якби ви згадали, що ми живемо на одній планеті, і те, що відчуває інша людина, могли б на її місці відчувати й ви. І мало б сенс, якби ви запитали себе: «А чи можу я тут щось зробити і що саме?» Спойлер: ви обов’язково щось можете. Кожен з нас.