Галина Галка, психолог, психотерапевт по методу символдрамы

25/08/2026

«Що з ним?»
«Я понад усе хочу зберегти ці стосунки.
Нарешті я зустріла “того самого”. Спочатку все було чудово. Але зараз він змінився, і я просто божеволію: чому не телефонує? Чому запізнюється? Чому закрився?
Чим більше я намагаюся прояснити наші стосунки, тим сильніше він віддаляється. Може, у нього є інша? Може, наврочили? Я вже й до бабки ходила… Не знаю, що робити. Допоможіть».
Знайоме?
Вона приходить до психолога, щоб зрозуміти, що відбувається з ним. А я слухаю її — і думаю зовсім не про нього. Мене насторожує інше:
Чому його віддалення так швидко перетворилося для неї на катастрофу?
Припустимо, ми з'ясуємо, що іншої жінки немає. Їй стане легше? На якийсь час — можливо. Але завтра він знову не відповість на повідомлення. Або захоче побути сам. Або буде мовчазним за вечерею. І все почнеться спочатку.
Отже, справа не тільки в тому, що робить він.
Найцікавіше відбувається далі. Вона робить усе, щоб не втратити його. І саме цим крок за кроком створює те, чого найбільше боїться.
Чому?
Чому доросла розумна жінка, яка бачить, що її дзвінки, допити й образи відштовхують чоловіка, не може просто перестати? Вона розуміє, що робить собі гірше. Але щось усередині сильніше за це розуміння. Що?
Можливо, те, що зараз руйнує ці стосунки, знаходиться зовсім не там, де вона шукає причину. І виникли вони задовго до того, як у її житті з'явився цей чоловік.

21/08/2026

Я помітила, що розучилася засуджувати клієнтів. Не всіх людей, а саме тих, хто прийшов за допомогою.
Засуджувати, тобто оцінювати зі звичайної життєвої точки зору: правильно чи неправильно ти вчинив, винен чи ні, як треба було, «а я б на твоєму місці...». «Я все розумію, але не можу діяти інакше», — скаржаться клієнти.
Коли ти навчена досліджувати життєвий шлях людини, то починаєш розуміти, що безліч чинників впливає на її вибір у конкретну й неповторну мить. А сама людина часто не знає, що нею керує.
Для чого засуджувати? Коли людина приходить на консультацію, вона й так уже переповнена почуттями провини та сорому. І їй не потрібен ще один суддя. Моє завдання — допомогти клієнтові дослідити ті могутні сили, які впливають на нього без його відома, знайти можливість послабити чи змінити їхній вплив. Наша мета — щоб людина могла жити, любити й працювати в більшій злагоді із собою та світом.
«То що ж тепер — у всіх було важке дитинство, тому ніхто ні за що не відповідає?» — спитаєте ви. Але розуміти — не означає виправдовувати все, що ми робимо.
Зазвичай тільки після того, як ми перестаємо себе судити й починаємо розуміти, чому знову опинилися в тій самій точці, з'являється можливість обрати іншу дорогу.

13/08/2026

Колобок: казка про невдалу сепарацію
Із авторського циклу Галини Галки «Психотерапія казок».
Мене завжди дивувало, чому на запитання про улюблену казку так багато дітей і навіть дорослих відповідають: «Колобок».
І при цьому часто сором'язливо усміхаються. Наче самі дивуються, чому саме ця проста казка першою спадає їм на думку.
У мене народилася своя гіпотеза.
Можливо, ця казка так відгукується нам тому, що вона метафорично описує досвід, через який проходить більшість людей.
Не просто втечу від батьків.
А невдалу сепарацію.
Ту саму історію, про яку в народі кажуть:
«Із вогню та в полум'я».
З однієї залежності — в іншу.
Придивімося уважніше.
Колобок народжується в сім'ї, де дорослі вже мають власні потреби. Вони створюють його для себе. Недарма в казці дід і баба збираються його з'їсти.
Але дитина приходить у світ не для того, щоб задовольняти потреби дорослих.
Вона прагне задовольнити свої власні потреби: у безпеці, любові, свободі, дослідженні світу.
У щоденному спілкуванні з батьками дитина відкриває для себе:
«Як саме в моїй родині можна отримати любов, увагу і трохи свободи?»
Можливо, Колобок помітив, що коли він веселий, милий, розважає інших, ним захоплюються.
Так народилася його «пісенька».
«Я тобі заспіваю...»
«Я тобі сподобаюся...»
«Я тебе розважу...»
«І тоді ти мене відпустиш.»
Спочатку це справді працює.
Потім ще раз.
І ще.
Кожен успіх зміцнює віру:
«Саме так треба діяти завжди».
І поступово стратегія стає характером.
Колобок уже не досліджує ситуацію.
Він упевнений, що знає відповідь наперед.
Саме тому він не помічає, що Лисиця зовсім інша.
Він знову самовпевненно співає свою стару пісеньку.
І програє.
Мені здається, саме в цьому приховане головне попередження цієї казки.
Нас губить не стара стратегія сама по собі.
Колись вона була найкращим способом вижити.
Нас губить переконання, що вона підходить для всіх людей і всіх життєвих ситуацій.
Можливо, саме тому ми так часто повторюємо одні й ті самі життєві сценарії.
Змінюються люди.
Змінюються обставини.
А наша «пісенька» залишається тією самою.
❓ А як ви думаєте:
Яку «пісеньку» співаєте ви, коли боїтеся втратити любов, свободу або близькість?
Можливо, саме з відповіді на це запитання починаються справжні зміни.
Продовження буде… Ми й надалі досліджуватимемо казки як метафори несвідомих життєвих сценаріїв.

25/09/2024

21/03/2024

Я в Татарбунарах.
Якщо вам потрібна консультація психолога, телефонуйте 0972251088

26/07/2023

8-летний Андрийко обожает магазины: игрушки, вкусняшки!
Перед походом в магазин обещает, что ничего не будет клянчить, но удержаться не может. Даже после того, как ему купили все обещанное и даже больше, он выглядит расстроенным. Это ужасно злит отца. Он взрывается: "Сколько можно ныть?! Больше вообще ничего не куплю!"
Андрийко делает над собой усилие и пытается улыбнуться. "ЧИИИЗ"!
Его тело напряжено. Он старается быть хорошим.
8-летний ребёнок уже способен какое- то время управлять своим поведением, но не эмоциями. Ему нужна помощь. Какая - в следующем посте.

25/07/2023

Плечи напряжены. Взгляд обращен в себя. Он чувствует себя одиноким и непонятым в своем детском горе. Что будет дальше с этой энергией?

Скачайте этот бесплатный медиафайл (photo), отмеченный тегами Печальный Ребенок Мальчик, из огромной библиотеки бесплатных стоковых изображений, видео и музыки Pixabay.

25/07/2023

Так что же стало поворотным моментом? Разрешение плакать. Обычно , утешая ребенка, мы говорим ему: " Не плачь, все будет хорошо",- таким образом предлагая ему проглотить свои слезы и не давая расслабиться. Напряжение остается в теле.

25/07/2023

Осторожно глажу внучку по напряженной спинке. Она каждой косточкой позвоночника отталкивает мою руку.
- Ты соскучилась по маме? Ты можешь поплакать, не запрещай себе, - тихим голосом говорю я. -Поплачь, поплачь, плакать можно...
При этом я стараюсь дышать ровно, глубоко, продолжая поглаживать и приговаривать...
Тихий плач переходит в громкие рыдания. Они сотрясают все ее тельце. Наконец, она отпускает железные прутья и соглашается пойти на ручки.
Она вся обмякает, прижимается и постепенно затихает в моих обьятиях.
Переключаю внимание: " А как там наша черепашка? Проснулась?"
Ребенок реагирует активно: " Наверное, она уже хочет кушать? Пойдем покормим!"
Как вы думаете , почему этот эпизод я считаю поворотным моментом?