15/09/2026
2 000 000 гривень. За життя дитини, яке забрала лікарська помилка.
Я зазвичай наполягаю на необхідності проведення судової психологічної експертизи. Загальне правило просте: хочеш компенсацію моральної шкоди - доведи її. Експертиза, обґрунтування, висновки, докази. Так має працювати процес.
Але не в цій справі і не на цей раз.
Суд обійшовся без висновків психологів і сам визначив розмір компенсації матері, яка втратила дитину через фатальну лікарську помилку. І виходив він не з запобігання «незаконному збагаченню» позивачки, а з розуміння її страждань та власного переконання, яку належну компенсацію вона має отримати.
Мабуть, саме трагічність обставин не дала суддям сховатися за звичну мантру про «зваженість і розумність». Ту саму, якою в інших справах суди регулярно ріжуть розмір компенсацій до символічних сум.
І тут я згодний із судом - психологічна експертиза не завжди потрібна. Особливо в справах, які важкі і для людей, і для самих експертів.
Але ключове тут - «не завжди».
Бо буває й інакше. Уявіть: батьки за життя дитини не надто нею переймалися. Стосунки формальні, хоча статус родинний, але тепла - нуль. І смерть дитини може не викликати тих страждань, які презюмує закон.
Адвокатська і психологічна практика, на жаль, підтверджують: статус близького родича і реальна близькість - це не одне й те саме.
У моїй практиці траплялися справи, де людина згадувала про «родинний зв'язок» лише в момент отримання звістки про загибель родича, щоб заявити позов на компенсацію.
Тому експертиза в справах про компенсацію моральної шкоди - це не процесуальна формальність.
Це запобіжник від того, щоб трагедія для одного не перетворювалася на заробіток для когось іншого.
А як вважаєте ви: чи повинен суд завжди вимагати експертний висновок про моральну шкоду?
Чи є справи, де довіра суддівському сумлінню - це правильніший шлях?
Посилання на рішення суду - див. коментар.
#моральнашкода #лікарськапомилка #судовапрактика #ПравоРеформа