10/05/2025
У доповіді детально розберемо феномен провини вцілілого, як працювати з клієнтами, які втратили близьких і страждають, що недостатньо зробили для їхнього порятунку. Або якщо раптово вижили у травматичних подіях, тоді коли інші - померли або загинули. Чи змогли уникнути небезпеки, а хтось - залишився в тяжких умовах.
Провина вцілілого – переживання, яке обов’язково виникає у більшості людей під час воєн та великих катаклізмів. Звичайно, вона може проявлятись і якщо близька людина померла в результаті хвороби, або навіть своєю смертю, але той, хто відчуває провину певен, що міг би продовжити її життя.
Проте наразі, на четвертому році війни, багато хто з українців є переповненим провиною вцілілого, особливо це помітно серед військових, які втратили багатьох своїх побратимів. Психологічна робота з людьми, хто страждає через цей прояв ПТСР, вкрай важлива.
Провину вцілілого відносять до прояву посттравматичного стресового розладу, також вона є одним з п’яти видів дисфункціональної провини. Люди, які відчувають таку провину, з одного боку - емпатійні та чуттєві, з іншого – можуть бути надмірно невротичними та схильними до гіпервідповідальності.
Переживаючи провину, думаючи про те, як ми могли б врятувати людину абощо, ми залишаємо ту близькість та той зв’язок з нею, який в реальності втрачений. З одного боку – це данина цінності цих відносин, яку психіка не може так просто полишити в минулому. Потрібен час для прийняття жорстокої та болючої правди. З іншого боку, ми надто довго застрягаємо у цьому почутті, не проходимо етап горювання, життя і думки постійно крутяться навколо втрачених зв’язків, бачимо одні й ті ж сни та відчуваємо постійну пригніченість, це сигнал про необхідність психотерапії.
Яким може бути психотерапевтичний вплив щодо такого запиту?
У другій частині доповіді пропоную колегам поставити питання або відгукнутись по темі з досвіду власної практики, та разом обсудити особливості цього психологічного явища та конкретні приклади й складності у роботі з почуттям провини вцілілого.
