26/08/2026
Коли інфекційний контроль виснажує: чому фахівці залишають професію?
Робота у сфері інфекційного контролю виглядає дуже системною: епіднагляд, аналіз даних, аудити, навчання персоналу, розробка СОП, розслідування спалахів, профілактика ІПНМД.
Але за цим переліком стоїть ще одна реальність - постійна відповідальність, необхідність переконувати інших дотримуватися вимог і дуже часто величезний обсяг роботи на одного фахівця.
У серпневому номері American Journal of Infection Control опубліковане дослідження «Flexible scheduling and manageable workloads as drivers of infection preventionist retention», присвячене тому, що впливає на бажання фахівців з інфекційного контролю залишатися у професії.
І результати дуже впізнавані.
Роботи стає більше, а ресурсів - не завжди.
Автори звертають увагу на кілька проблем: велике робоче навантаження, нестачу персоналу, обмежену гнучкість робочого графіка та труднощі з балансом між роботою й особистим життям.
І це легко пояснити.
Сучасний фахівець з інфекційного контролю може одночасно займатися епідеміологічним наглядом, ІПНМД, гігієною рук, репроцесингом медичних виробів, використанням ЗІЗ, поводженням з відходами, WASH, навчанням персоналу, аудитами, аналізом спалахів, підготовкою звітів та участю у програмах з протидії AMR.
До цього додаються термінові ситуації, перевірки, консультації відділень і нескінченне:
«А можна я швиденько запитаю?»
А швиденько зазвичай не виходить.
Гнучкий графік має значення.
Один із важливих висновків дослідження - можливість гнучко організовувати робочий час сприймалася фахівцями як фактор, що підтримує задоволеність роботою та зменшує бажання залишити посаду.
І навпаки, неоплачувані чергування та необхідність бути доступним поза робочим часом негативно впливали на добробут працівників та їхнє бажання залишатися у професії.
Тобто фахівець може дуже любити інфекційний контроль і водночас не витримувати умови, в яких він змушений ним займатися.
Має значення і кількість роботи.
Ще один важливий фактор утримання працівників - кероване робоче навантаження та достатня кількість персоналу.
Коли обсяг завдань відповідає реальним можливостям команди, робота стає значно більш стійкою у довгостроковій перспективі.
Це особливо важливо для інфекційного контролю, де результат роботи часто не видно одразу.
Запобігли спалаху - його не сталося.
Зменшили кількість КАІК - пацієнти просто не отримали інфекцію.
Вчасно виявили порушення репроцесингу - небезпечна подія не відбулася.
Успішна профілактика часто виглядає як відсутність події, тому внесок команди інфекційного контролю може залишатися малопомітним для інших працівників та адміністрації.
А ще потрібна підтримка керівництва.
У дослідженні підтримка з боку керівництва визначена як важливий фактор професійної стійкості фахівців після пандемії.
І підтримка - це цілком конкретні речі:
- достатня кількість працівників у команді;
-реалістичний перелік обов'язків;
-можливість навчатися;
-доступ до необхідних ресурсів;
-нормований робочий час;
-участь ВІК у прийнятті рішень
реакція адміністрації на виявлені ризики.
Бо можна провести 50 аудитів гігієни рук. Але якщо після них нічого не змінюється, дуже швидко виникає запитання: навіщо я це роблю?
І це вже підтверджується іншими дослідженнями
Чому це важливо для системи інфекційного контролю?
Втрата досвідченого фахівця - це втрата не просто однієї штатної одиниці.
Разом із ним заклад частково втрачає накопичені знання про свої відділення, проблемні процеси, попередні спалахи, локальну епідеміологію, комунікацію з персоналом та роками сформовані робочі зв'язки.
А новому працівнику потрібен час, щоб усе це відновити.
Тому профілактика професійного вигорання фахівців з інфекційного контролю має бути частиною нормального управління програмою ПІІК.
Іноді для цього потрібен психолог.
А іноді - ще один фахівець у відділі, адекватний перелік посадових обов'язків, можливість піти додому вчасно і керівник, який після слів «у нас є ризик» запитає:
«Що потрібно зробити?»
а не
«А можна поки нічого не міняти?»
