Психолог Юлія Сулаєва

Психолог Юлія Сулаєва Психолог, психотерапевт, тренер.

З провиною цікава річ.Більшість людей сприймають її однаково: якщо я почуваюся винною, значить, я справді винна. Але в т...
25/07/2026

З провиною цікава річ.
Більшість людей сприймають її однаково: якщо я почуваюся винною, значить, я справді винна. Але в терапії досить швидко стає зрозуміло, що це не так.
Перше, що хочеться зрозуміти, — про яку провину взагалі йдеться.

Іноді вона цілком реальна. Ми справді завдали комусь болю, зробили щось, про що шкодуємо, вчинили всупереч власним цінностям. Тоді провина виконує свою роботу. Вона підказує: тут варто взяти відповідальність, попросити вибачення, якщо це можливо — виправити або компенсувати завдану шкоду, зробити висновки.

Але є інша провина. Людина роками звинувачує себе за те, чого вже не можна було змінити. За смерть близької людини. За рішення, яке тоді здавалося єдино можливим. За те, що не врятувала, не встигла, не передбачила.

І ось тут я часто думаю: а що буде, якщо прибрати провину?
Дуже часто під нею виявляється безсилля.
Бо поки я кажу собі: «Це моя вина», залишається відчуття, що все залежало від мене. Що існувало якесь правильне рішення, яке я просто не знайшла. Це боляче, але для психіки іноді легше, ніж визнати інше: я не могла цього змінити. Не тому, що не хотіла чи не старалася. А тому, що не все в житті залежить від нас.

Є ще одна провина — нав’язана. Коли людина з дитинства звикає відповідати за чужі почуття, настрій, стосунки, здоров’я. Вона виростає і продовжує почуватися винною майже автоматично, навіть якщо об’єктивно нічого поганого не зробила.

Тому, коли людина говорить: «Я почуваюся винною», мені не хочеться одразу допомогти їй перестати це відчувати. Спочатку хочеться зрозуміти, що саме стоїть за цією провиною.

Бо якщо вона реальна — потрібна відповідальність.
Якщо вона приховує безсилля — доведеться прожити саме безсилля.
А якщо вона нав’язана — поступово повернути іншим ту відповідальність, яку людина багато років несла замість них.

Дивлюся на фото з моєї поїздки в Словаччину, які мені зробила Тетяна Пасько. Вона фотограф. Дуже хочеться поділитися її ...
02/07/2026

Дивлюся на фото з моєї поїздки в Словаччину, які мені зробила Тетяна Пасько. Вона фотограф. Дуже хочеться поділитися її сторінкою, тому що це той випадок, коли людина не просто вміє фотографувати, вибирати світло та ракурс. Вона вміє розкривати красу в людині. .photoverse

І знаєте, що мене найбільше здивувало?
Мені дуже сподобалася жінка на цих фотографіях.
Я дивилася на них і думала: «Невже це я?»
Ні, я не стала молодшою. У мене не зникли зморшки. І вага далеко не така, як мені хотілося б.
Але справа, здається, взагалі не в цьому. Я раптом зрозуміла, що і раніш мені, звичайно, хотілося бути красивою. Я худла, змінювала зачіски, щось шукала. Але ніби не було контакту з цим відчуттям.
Я ніколи не дивилася на себе і не думала: «Яка ж я гарна».

А зараз мені стало цікаво шукати свій стиль. Цікаво підбирати одяг. Думати про зачіску. Помічати, що мені пасує. Не тому, що тепер я хочу відповідати якимось стандартам. А тому, що мені стало цікаво проявляти цю частину себе.
Можливо, саме тому ці фотографії мене так зворушили.
Я дивлюся на них і думаю: «Я собі подобаюся».
І, чесно кажучи, мені дуже хочеться з цією стороною життя познайомитися ближче.

Дивлюся на фото з моєї поїздки в Словаччину, які мені зробила Тетяна Пасько. Вона фотограф. Дуже хочеться поділитися її ...
02/07/2026

Дивлюся на фото з моєї поїздки в Словаччину, які мені зробила Тетяна Пасько. Вона фотограф. Дуже хочеться поділитися її сторінкою, тому що це той випадок, коли людина не просто вміє фотографувати, вибирати світло та ракурс. Вона вміє розкривати красу в людині. .photoverse

І знаєте, що мене найбільше здивувало?
Мені дуже сподобалася жінка на цих фотографіях.
Я дивилася на них і думала: «Невже це я?»
Ні, я не стала молодшою. У мене не зникли зморшки. І вага далеко не така, як мені хотілося б.
Але справа, здається, взагалі не в цьому. Я раптом зрозуміла, що і раніш мені, звичайно, хотілося бути красивою. Я худла, змінювала зачіски, щось шукала. Але ніби не було контакту з цим відчуттям.
Я ніколи не дивилася на себе і не думала: «Яка ж я гарна».

А зараз мені стало цікаво шукати свій стиль. Цікаво підбирати одяг. Думати про зачіску. Помічати, що мені пасує. Не тому, що тепер я хочу відповідати якимось стандартам. А тому, що мені стало цікаво проявляти цю частину себе.
Можливо, саме тому ці фотографії мене так зворушили.
Я дивлюся на них і думаю: «Я собі подобаюся».
І, чесно кажучи, мені дуже хочеться з цією стороною життя познайомитися ближче.

Війна стала частиною нашого життя. Ми живемо в реальності, де багато напруги, втрат і невизначеності. І важливо звертати...
28/06/2026

Війна стала частиною нашого життя. Ми живемо в реальності, де багато напруги, втрат і невизначеності. І важливо звертати увагу не лише на очевидні ознаки виснаження — втому, тривогу, поганий сон. Є й тонші процеси, які непомітно утримують травматичний досвід усередині. Один із них я часто чую у фразах, де ніби одночасно звучать дві важливі істини.

«Я хочу додому. І я знаю, що того дому, який був, уже немає.»
«Я люблю свою країну. І більше не маю сил жити війною щодня.»
«Я люблю маму. І мені дуже боляче від того, що вона зі мною робила.»
«Я досі люблю цю людину. І знаю, що повертатися не можна.»

У кожній із цих фраз є дві важливі істини. І проблема не в тому, що одна з них неправильна. Проблема починається тоді, коли психіці стає майже неможливо утримувати їх одночасно.

Тоді вона часто намагається схлопнути все в один бік. Якщо я люблю маму — ніби не можна визнавати біль. Якщо мені було боляче — ніби вже не можна зберегти любов.

Саме в таких місцях може фіксуватися травматичний досвід. Не тому, що людина «неправильно думає». А тому, що пережите залишається всередині як розкол: дві істини ніби не можуть існувати поруч. Психіка витрачає сили не на те, щоб прожити досвід, а на те, щоб весь час утримувати внутрішній конфлікт.

Можливо, саме тому не варто поспішати обрати одну «правильну» сторону. Іноді перший крок — дозволити існувати обом.

«Так, я люблю свою країну. І так, я дуже втомилася від війни.»
«Так, я люблю маму. І так, мені було боляче.»

Коли людина поступово вчиться утримувати обидві істини одночасно, психіці вже не потрібно весь час схлопувати конфлікт в один бік. Саме тоді з’являється можливість для інтеграції — коли пережите стає частиною вашої історії, а не силою, яка розриває вас зсередини.

Тому, якщо якийсь із цих прикладів відгукнувся, спробуйте поставити собі одне запитання: «Які дві важливі істини я зараз намагаюся втримати одночасно?»

Не поспішайте обирати одну з них. Достатньо побачити, що вони обидві існують.

Думаю сьогодні про жіночність в зрілому віці. Не в сенсі красивих фраз про вік. Я, чесно кажучи, не дуже люблю всі ці те...
21/05/2026

Думаю сьогодні про жіночність в зрілому віці. Не в сенсі красивих фраз про вік. Я, чесно кажучи, не дуже люблю всі ці тексти, де жінка після 50 раптом має стати мудрою, спокійною і все прийняти.
Я не все приймаю. Зморшки мене засмучують. Іноді дуже. Воюю з ними в міру сил і фінансових можливостей Тіло змінюється — і це теж не завжди радісно. Здоров’я вже потребує уваги. Іноді дивишся — таблетниця скоро стане більшою за косметичку.
Але при цьому в цьому віці є щось, чого раніше в мене точно було менше. Більше справжнього контакту з собою. У моєму випадку раніше дуже багато було про “бути хорошою дівчинкою”. Правильно жити. Добре чинити. Не розчаровувати. Не створювати проблем. Бути такою, щоб любили й приймали. І наче розумом я давно розуміла, що це не дуже працює. Та і особиста терапія в цьому напрямку допомогла. Але всередині воно все одно десь сиділо і інколи проривалося назовні.
А зараз я відчуваю, що моя хороша дівчинка вже дуже втомилася і пішла відпочивати. Маю надію, що назавжди. І мені це навіть подобається.
Бо якось уже менше хочеться бути зручною. Менше хочеться пояснювати, чому я маю право хотіти того, чого хочу. Менше хочеться доводити, що я достатньо хороша.
Хочеться просто спробувати пожити трохи так, як мені самій підходить. Не ідеально і не завжди красиво. Не без смутку за молодим обличчям і тілом. Але чесніше перед собою.
Мабуть, зараз це відчувається ще гостріше. Бо ми всі живемо не в мирний час, і право на красу, на фото, на легкість іноді теж доводиться ніби заново собі дозволяти.
І при цьому мені все одно хочеться краси. Одягу, парфумів, фотографій, якогось флірту з життям. Не для того, щоб довести, що я ще “ого-го”.
А тому, що це теж частина мене.
Можливо, зріла жіночність якраз у цьому і є. Коли є і глибина, і вразливість, і досвід, і бажання подобатися, і бажання бути живою.
Не скасовувати вік. Не робити вигляд, що нічого не змінюється.
А залишатися живою всередині змін.

Учора у Варшаві був для мене дуже важливий професійний день.В рамках співпраці з фундацією Kalejdoskop Kultur ми виступа...
19/05/2026

Учора у Варшаві був для мене дуже важливий професійний день.
В рамках співпраці з фундацією Kalejdoskop Kultur ми виступали перед польськими спеціалістами Центрів психічного здоров’я в проєкті IOM — Міжнародної організації з міграції.
Ділилися українським досвідом роботи з воєнною травмою — тим досвідом, який, на жаль, у нас зараз не з книжок, а з живої практики.
Перший блок вів наш супервізор Sebastian Chmieliński. Він говорив про психічне здоров’я воєнної України з перспективи польського спеціаліста: про шлях цивільної людини до ролі військового, про адаптацію до бойового досвіду, повернення до цивільного життя, моральну травму і про те, чому фахівцям так важливо мати опору, межі, систему підтримки й супервізію.
Мій блок був про індивідуальну роботу з демобілізованим військовим: про напругу, яка не відпускає навіть у безпеці, про складність близькості після бойового досвіду, про провину того, хто вижив, і про те, як важливо в терапії не поспішати туди, де людина ще не має достатньої опори.
Також ми з Тетяною Корчак розповідали про наш спільний досвід ведення групи для ветеранів і цивільних, чиї близькі перебувають на війні. Це був дуже рідкий, тонкий і непростий формат, де поруч зустрічалися різні воєнні реальності.
Півтори години я говорила польською. Далі працювали з перекладом. І для мене це теж окремий крок — вийти зі своїм професійним досвідом у польське поле й відчути, що нас чують.
Дякую Калейдоскопу Культур за багаторічну співпрацю та можливості.
Дякую Sebastian Chmieliński за підтримку, супровід і за професійний контекст, у який він вписав наш український досвід.
Дякую Варшаві, учасникам і всім, завдяки кому ця зустріч відбулася.

Завершився перший потік інтенсиву «Коли травма не закривається: тривимірна карта клінічного рішення».У групі були практи...
30/04/2026

Завершився перший потік інтенсиву «Коли травма не закривається: тривимірна карта клінічного рішення».
У групі були практикуючі психологи і психотерапевти з різним базовим підходом. І для мене було дуже цінно бачити, як модель починає працювати в полі колег.
Один із відгуків, який мені запам’ятався:
«Дозволяє впорядкувати власний хаос у консультуванні».
Мені здається, це дуже точно передає одну з головних задач цієї карти.
У складних травматичних випадках ми часто бачимо багато проявів одночасно: тривогу, сором, тілесне напруження, втрату опори, незавершені захисні реакції, внутрішній конфлікт.
І тоді важливо не просто працювати з тим, що звучить найгучніше, а зрозуміти, за які «гачки» травма тримається в системі і де знаходиться той вузол, який утримує травматичну фіксацію.
Для мене ця карта схожа на пазли: коли починаємо бачити прояви не окремо, а в системі, поступово складається цілісна клінічна картина.
І тоді з’являється розуміння, з чого починати, де потрібна стабілізація, а де можлива глибша робота.
Головна ідея інтенсиву — дати терапевту не ще одну техніку, а карту клінічного мислення.
Не замінити те, чим ви вже працюєте, а дати інструмент, який робить роботу точнішою і більш структурованою зсередини.

У травні буде наступний потік інтенсиву:
20, 27 травня та 3 червня
17:00–21:00
онлайн
вартість участі — 4500 грн
група до 10 учасників

Якщо ви працюєте зі складними випадками і ця тема вам відгукується — напишіть мені в приватні повідомлення, надішлю програму й умови участі.

Address

Андрея Фабра 5/2
Dnipro
49000

Website

Alerts

Be the first to know and let us send you an email when Психолог Юлія Сулаєва posts news and promotions. Your email address will not be used for any other purpose, and you can unsubscribe at any time.

Shortcuts

Share

Category