Titova.psychologist

27/07/2026

Тюльпан намагався насилу розкрити себе 🌷 Рівнявся на проліски та крокуси, які вже давно розцвіли.
І врешті, намагаючись механічно і передчасно себе розкрити, просто ламав свої прекрасні пелюстки. Психолог показав тюльпану, що потрібно саме йому: який його сезон, потреби, бажання…
Так відбувається і на консультаціях - ми підбираємо, що потрібно саме ВАМ і розкриваємося органічно та дбайливо без грубого тиску

26/07/2026

Якщо на середині каруселі вже почали звинувачувати дитинство у всіх проблемах - зупиніться на хвилинку і прочитайте дисклеймер 🤫 Психіка складніша, ніж 7 будь-яких слайдів.

1. Сама поодинока подія не формує переконання. Упередження створюються внаслідок повторюваних патернів. Тож представлені кадри припускають послідовність подібних ідей у вихованні, перш ніж сформується те чи інше переконання дорослого.
2. Самі переконання часто не вербалізуються. В дитячому віці людина не думає «Мої кордони нічого не означають». Але в дорослому віці ми маємо можливість розшифрувати те, що залишалося на рівні почуттів
3. Не кожна дитина винесе саме такі переконання з представлених подій. Сприйняття залежить від захисних механізмів, характеру дитини, соціальних чинників, вроджених особливостей.

Сформовані переконання керують життям зараз - в стосунках, на роботі, у ставленні до себе… На консультації ми не тільки відповідаємо на питання «чому так сталося», а й розбираємося «як з цим далі жити?»

14/07/2026

Прокрастинація - це завжди про брак РЕСУРСУ. І ми не знаємо, якого саме: емоційного, фізичного, матеріального…
І поки компенсовуємо не те, про що цей стан просить, він продовжується. Тож перший крок у роботі з прокрастинацією - це визначити, від чого вона ЗАРАЗ захищає, яку функцію вона виконує

13/07/2026

Деякі наші переконання лише здаються позитивними, але містять в собі механізми, які гальмують. Вони формують очікування, нереалізація яких призводить до дихотомічного мислення:
💭 «Якщо не сталося як гадалося, значить не станеться ніяк»

Парадоксально, але в терапії ми розглядаємо не тільки негативні переконання, але й коригуємо позитивні, щоб наблизитися до бажаного. Це може бути неприємно, адже вони виконували певну функцію - захищали, давали надію. Та реалістичний погляд змушує корегувати ПОВЕДІНКУ таким чином, щоб якнайшвидше отримати бажане.

Деколи позитивні переконання дійсно стають захистом та підтримкою. І вони дійсно можуть допомагати. Але це не заперечує того, що коли ви довго не отримуєте бажане, вони також можуть перетворюватися на гальмування. Така їх амбівалентність дозволяє обрати, чи хочеться залишати їх у собі саме зараз.

13/07/2026

Деякі наші переконання лише здаються позитивними, але містять в собі механізми, які гальмують. Вони формують очікування, нереалізація яких призводить до дихотомічного мислення:
💭 «Якщо не сталося як гадалося, значить не станеться ніяк»

Парадоксально, але в терапії ми розглядаємо не тільки негативні переконання, але й коригуємо позитивні, щоб наблизитися до бажаного. Це може бути неприємно, адже вони виконували певну функцію - захищали, були опорою, давали надію. Та реалістичний погляд змушує корегувати ПОВЕДІНКУ таким чином, щоб якнайшвидше отримати бажане.

Деколи позитивні переконання дійсно стають захистом та підтримкою. І вони дійсно можуть допомагати. Але це не заперечує того, що коли ви довго не отримуєте бажане, вони також можуть перетворюватися на гальмування. Така їх амбівалентність дозволяє обрати, чи хочеться залишати їх у собі саме зараз

07/07/2026

06/07/2026

Ви боїтесь не знайти раціональну причину? Боїтесь ЗДИВУВАННЯ в чужих очах - того погляду, який каже: “ти ж мав/мала все, це ж було недосяжним ідеалом для когось”. І щоб виправдати своє бажання піти, ви починаєте будувати собі внутрішнє зобов’язання: пояснити причину, назвати заміну, сформулювати “як мало б бути по-іншому”.

Ось це зобов’язання конкретики - і є те, що тримає найдовше. Не сам об’єкт, не людина, не місце. А вимога до себе аргументувати те, що вже давно не приносить задоволення.

Ви можете ще НЕ ЗНАТИ, що саме вам сподобається. І це нормально. Внутрішнє “мені тут не подобається” вже достатня точка старту. Розуміння, за чим ви йшли, може прийти пізніше.

05/07/2026

РОЗГОРНИ 👇🏼
«Він чистий шизоїд», «Вона типовий істероїд», «Та я просто параноїк» - сьогодні ці слова звучать звідусіль. Типології особистості майже головний тренд соцмереж 👥
Мене цей тренд одночасно і захоплює, і дещо лякає. Тож давайте зазирнемо глибше і розберемося, що насправді стоїть за кожним таким ярликом.
Насправді будь-який тип - це лише стисла інформація про МОЖЛИВІ:
- зовнішні прояви людини,
- її можливі внутрішні переживання,
- набір її звичних психологічних захистів.
І з цієї точки зору досліджувати себе - дійсно неймовірно цікаво й корисно. Адже зʼявляється можливість усвідомити свою звичну модель думок і реакцій, щоб почати на неї впливати, а не діяти на автоматі.

Але тренд перестає бути веселим, коли тип перетворюється на клеймо чи діагноз.
Тоді ця класифікація починає працювати проти нас:
📎 По відношенню до інших - це стає захистом. Ми навішуємо на людину ярлик («ну він же нарцис»), щоб просто виправдати або моралізувати своє ставлення до неї й сховатися від реального діалогу.
📎 По відношенню до себе - це стає виправданням. Людина використовує свій «тип» як щит, щоб нічого не змінювати у своєму житті: «Я істероїд, приймайте мене таким» або «Я уникаючий, тому я просто піду».

Будь ласка, не підганяйте себе та інших під жорсткі шаблони.
Будь-яка психологічна типологія створювалася виключно з однією метою - допомогти нам краще пізнати людську природу. Це інструмент, який дає важелі впливу на власну психіку через усвідомлення, а не клітка, в яку потрібно себе закрити.