Психолог Вікторія Фримерштейн

Психолог Вікторія Фримерштейн Contact information, map and directions, contact form, opening hours, services, ratings, photos, videos and announcements from Психолог Вікторія Фримерштейн, Psychologist, Proskurivskogo pidpillya 71/1, Khmelnytskyi.

Навчаюча психотерапевтка реєстрів УСП, ІРСГП
Символдрама та EMDR
Психологічна рівновага, гармонія в парі, лад у сім'ї - разом ми зможемо змінити ваше життя на краще

18/07/2026

Один день з подорожі ❤️

09/07/2026

Так, розмовами на навчанні навіяло...

Пропоную веселу суботню гру🎉😜Усім любителям самодіагностики по інтернету, гугленню і штучному інтелекту пропоную продіаг...
16/05/2026

Пропоную веселу суботню гру🎉😜
Усім любителям самодіагностики по інтернету, гугленню і штучному інтелекту пропоную продіагностуватись - ефективність плюс-мінус така сама, зате весело😁 не любителів самодіагностики запрошую просто щоб посміятись🫣
Коменти вітаються - цікаво що ви там собі надіагностуєте🤣

НОВИЙ ПОГЛЯД НА НЕЙРОВІДМІННУ ПРИВ’ЯЗАНІСТЬУ світі психології теорія прив’язаності десятиліттями вважалася «золотим стан...
13/05/2026

НОВИЙ ПОГЛЯД НА НЕЙРОВІДМІННУ ПРИВ’ЯЗАНІСТЬ
У світі психології теорія прив’язаності десятиліттями вважалася «золотим стандартом» розуміння людських стосунків. Проте існують дослідження, які кидають виклик цій класичній структурі, стверджуючи, що наше розуміння любові та безпеки було надто вузьким. Це пропозиція інакше поглянути на те, як різні мозки будують мости один до одного.

Протягом тривалого часу дитина з аутизмом, яка не шукає прямого фізичного контакту з матір'ю, класифікувалася як така, що має порушення прив'язаності. Але це не відсутність зв’язку, а інший спосіб його вираження. Для нейровідмінної особистості безпека може полягати не в обіймах, які спричиняють сенсорне перевантаження, а у спільному мовчанні або паралельній грі.
Безпечна прив’язаність не має єдиного «правильного» вигляду. Це гнучкий процес адаптації двох людей один до одного. Визнання нейровідмінних стилів прив’язаності дозволяє мільйонам людей нарешті відчути себе «нормальними» у своєму прагненні до близькості, а фахівцям - надавати допомогу, яка не травмує, а підтримує автентичність особистості.

Класична теорія прив'язаності створювалась на основі нейротипового досвіду. Тому якщо застосувати її до нейровідмінних людей - вони автоматично потрапляють у категорію "дезорганізованих" або "уникаючих". Але це не так. Просто побудова стійкої прив'язаності у них відрізняється від стратегій нейротипових людей.
У травні 2025 року у Global Scientific Journal вийшла стаття Dr. Monsheng Letsoalo (Rewired by Dr. Mo) «Neurodivergent Attachment Theory (NAT)». Вона пропонує переосмислити теорію прив'язаності через досвід аутичних людей, людей з ADHD та інших нейровідмінних людей. Не "як їх вписати у класичну модель", а як зрозуміти їхній власний спосіб будувати близькість.

На відміну від класичних моделей, NAT бере до уваги: сенсорну чутливість, потребу у передбачуваності, різні способи прояву турботи, нестандартну комунікацію та особливості нервової системи.
Стаття вводить п'ять нових стилів прив’язаності, специфічних для нейровідмінних людей:
🔹 Сенсорно-безпечна (Sensory-Secure) - близькість через сенсорну сумісність, спільні ритуали і ненав'язливий контакт. Безпека будується через передбачуване, комфортне середовище.
🔹 Маскуюче-уникаюча (Masking-Avoidant) - людина хоче близькості, але боїться бути справжньою. Роками граючи "нормальність", вона виснажується, втрачає контакт із собою і починає боятися справжньої близькості як загрози перезавантаженню.
🔹 Гіперфокусно-прив'язана (Hyperfocus-Attached) - глибока прив'язаність через спільні інтереси та інтенсивне занурення у стосунки. Любов проявляється через захопленість - поділитись тим, що цікавить, означає поділитись собою.
🔹 Циклічно-дезорганізована (Looping-Disorganized) - непослідовна прив'язаність через сенсорне та емоційне перевантаження. Це не нестабільність характеру - це реакція нервової системи на невідповідне середовище.
🔹 Когнітивно-поєднуюча (Cognitive-Connector) - близькість будується через інтелектуальний зв'язок, обмін ідеями та спільне мислення. "Я скидаю тобі те, що мені цікаво - я розділяю, а значить люблю."

Для деяких нейровідмінних людей близькість - це не постійний контакт. Любов може проявлятися через:
📎 структуру ("є алгоритм взаємодії, краще без сюрпризів і різких змін")
📎 допомогу ("цілком нормальне побачення - сходити разом на пошту та на ринок")
📎 спільні інтереси ("просто давай разом щось робити")
📎 присутність поруч без слів ("можна просто побудемо в тиші?")

Нейровідмінна людина часто втомлюється від самого антуражу контакту - яскравого світла, музики, запахів, дотиків.
Те, що часто сприймають як "холодність", може бути:
сенсорним перевантаженням ("я просто хочу в свою печеру і там відпочити");
труднощами обробки емоцій ("я не знаю, що відчуваю, бо всього забагато");
потребою у відновленні - сенсорному розвантаженні;
соціальним маскінгом - коли людина роками вдає нейротипову поведінку і врешті не розуміє власних потреб;
страхом відторгнення, що і породжує маскування;
Але ця реакція однозначно не про відсутність любові.

Іноді віддалення - це спроба заспокоїти нервову систему, захист від перевантаження, потреба у тиші та контролі середовища. "Я просто не можу зараз бути вдвох" - це не відторгнення. Це чесність про стан нервової системи.
Те, що у класичних моделях виглядає як уникнення, дистанція або "неправильна" емоційність - може бути способом адаптації нервової системи до перевантаження, сенсорної чутливості та соціального маскінгу.
Якщо людина не здатна підтримувати постійний зоровий, тактильний та вербальний контакт - це не означає, що прив'язаність не сформувалась. Стаття наголошує: автентичність - основа безпечної прив'язаності. Можливість бути собою, без маски - це і є фундамент справжньої близькості.

Формула: ЕМОЦІЙНА РЕГУЛЯЦІЯ ≠ БАЙДУЖІСТЬ

Головна ідея тут про те, що безпечна прив'язаність для нейровідмінної людини = передбачуваність + повага до меж + ясна комунікація + право на паузу + відсутність сорому за свої особливості.

Це просто інший спосіб відчувати, любити та бути поруч.
НЕЙРОВІДМІННА ПРИВ'ЯЗАНІСТЬ - ЦЕ НЕ ДЕФЕКТ. ЦЕ ІНШИЙ СПОСІБ ЛЮБИТИ. І тут ключова ідея NAT: не "виправляти" людину, а створювати простір, де її нервова система може бути у безпеці.

Джерело: Letsoalo M., "Neurodivergent Attachment Theory", Global Scientific Journal, Vol. 13, Issue 5, May 2025

ЧОМУ ПСИХОТЕРАПЕВТ ПОЗІХАЄ?Мій психотерапевт позіхає - невже йому так нудно мене слухати? А уявляєте собі ситуацію, коли...
29/04/2026

ЧОМУ ПСИХОТЕРАПЕВТ ПОЗІХАЄ?
Мій психотерапевт позіхає - невже йому так нудно мене слухати? А уявляєте собі ситуацію, коли психотерапевт заснув???
Насправді засинання під час сесії - феномен не рідкісний, але про нього майже не говорять через сором, страх за професійну репутацію та труднощі з тим, щоб взагалі помітити, пригадати й знайти слова для несвідомих процесів, які до цього призводять.

Вінікотт свого часу сформулював три цілі аналітичної роботи лаконічно: «ЗАЛИШАТИСЯ ЖИВИМ. ЗАЛИШАТИСЯ ЗДОРОВИМ. ЗАЛИШАТИСЯ НЕСПЛЯЧИМ» - і вже сам факт, що він включив третій пункт, свідчить про те, що проблема була реальною.

Більшість сучасних психотерапевтів розрізняють «звичайну» втому й КОНТРПЕРЕНЕСЕНУ СОНЛИВІСТЬ.
Сонливість від браку сну - з нею можна боротися вольовим зусиллям. Натомість контрперенесена сонливість має іншу якість - вона виникає незалежно від фізичного стану терапевта і пов'язана з чимось, що відбувається між ним і клієнтом. Один терапевт описував, як прямо сказав клієнтці про своє непереборне бажання заснути, і вона відповіла, що помічала це завжди, коли «брехала про щось» - і це відкрило три роки глибокої роботи.

Сонливість психотерапевта розглядається як ЗАХИСТ ВІД АФЕКТУ - і пацієнта, і психотерапевта - а також як програвання в дії батьківської недоступності й первинне повідомлення від пацієнта про ранні стани психічної мертвості та нерозінтегрованості.
Це прямо пов'язано з тим, що Томас Огден описує у своїй концепції «аналітичного третього»: коли пацієнт несе у собі відчуття «порожнього», «мертвого» внутрішнього простору - через проєктивну ідентифікацію психотерапевт може буквально починати «впадати» в той самий стан. Деякі регресовані пацієнти прагнуть позбутися напруги, евакуюючи свої несвідомі фантазії в психотерапевта, і якщо психотерапевт не може їх утримати - він засинає. Але саме це засинання іноді ставало поворотним моментом, що провокував несподівану, але мутативну інтерпретацію.

Засинання може бути раптовим і масивним, або поступовим - із затьмаренням свідомості, над яким психотерапевт уже не має контролю після певного «горизонту подій», аналогічного горизонту чорних дір. Це особливо характерно в роботі з травмованими пацієнтами: феномен виникає в контексті емпатичного занурення в - і одночасного відключення від - невербального емоційного ядра пацієнта.

🧐А позіхання? Позіхання може бути реакцією тіла на поверхневе дихання: тривога низького рівня часто викликає неглибоке дихання, що знижує надходження кисню до мозку. Позіхання в такому разі - спроба тіла поглибити дихання та знизити напругу, перейти з симпатичного або дорзального вагального режиму у вентральний вагальний. Тобто позіхання психотерапевта може сигналізувати не про нудьгу, а про несвідому тривогу в полі сесії.

❓Що з цим робити? Сучасний підхід - не витісняти й не соромитися, а використовувати як клінічний матеріал, питаючи себе: що зараз відбувається між нами, якщо моє тіло хоче вимкнутись?

Сьогодні - наш день. І щороку ми повертаємось до того, чому стежка привела нас до цього життєвого вибору. Бо ми обрали д...
23/04/2026

Сьогодні - наш день. І щороку ми повертаємось до того, чому стежка привела нас до цього життєвого вибору.

Бо ми обрали дивну професію. Таку, де головний інструмент - ти сам. Де неможливо «відпрацювати зміну» і вийти незачепленим. Де людина іноді приносить те, що потім довго лишається всередині тебе - і це нормально, і з цим треба щось робити.

Ми знаємо ціну супервізії. Знаємо про емоційне вигорання не з підручника. Знаємо, як важко буває просто витримати - не втручаючись, не рятуючи, не заповнюючи тишу. І все одно повертаємося. Знову й знову сідаємо навпроти.

Мені здається, це і є найточніше визначення покликання - коли навіть знаючи всю ціну, ти все одно обираєш саме це.

А тому вітаю всіх колег - і тих, хто тільки починає й поки ще тремтить перед першою сесією. І тих, хто вже десятиліттями тримає цей простір - і залишився чутливим, вдумливим та приймаючим.

Бережіть себе. Це не фраза ввічливості - це професійна необхідність❤️

14/04/2026

Яка різниця між консультуванням і терапією?
Консультування допомагає знайти вихід з дупи
Терапія допомагає перестати шукати туди вхід 😋

🌿 Символдрама в роботі з горюванням та втратоюНавчально практичний семінар онлайн18–19 квітня 2026, Zoom✨ Якщо ви хочете...
23/03/2026

🌿 Символдрама в роботі з горюванням та втратою

Навчально практичний семінар онлайн
18–19 квітня 2026, Zoom

✨ Якщо ви хочете:
• поглибити своє розуміння феномену людського горя;
• орієнтуватися у різних теоретичних моделях горювання;
• зрозуміти, як стиль прив’язаності впливає на процес втрати;
• навчитися проводити первинне інтерв’ю зі скорботними;
• отримати чіткі орієнтири «можна» та «заборонено» у роботі з темою горя;
• відрізняти нормальне та патологічне горювання;
• мати конкретні інструменти для роботи з клієнтами -
🌱 тоді цей семінар саме для вас.

📌 Для кого:
• психологів, психотерапевтів та інших фахівців допомагаючих професій;
• тих, хто лише планує працювати з темою втрати;
• тих, хто вже має досвід і прагне розширити інструментарій.

👩‍🏫 Ведуча: Вікторія Фримерштейн, навчаюча психотерапевтка ІРСГП, терапевтка реєстру УСП
👩‍💼 Керівниця проєкту: Тетяна Жиловська, доцентка ІРСГП, супервізорка, терапевтка реєстру УСП
📜 Сертифікація: ГО ІРСГП (20 годин), за бажанням - УСП

📅 Дата: 18-19 квітня 2026 року
🕙 Час: 10:00-18:00
💻 Формат: Zoom

👉 Реєстрація та детальна інформація за посиланням: forms.gle/EziE9Yu9EwykTV958
📞 Контакт: +38(068)2042409 (Viber, Telegram, WhatsApp) Вікторія Фримерштейн

Іноді від психотерапевта можна почути словосполучення «базова довіра до світу» (або базова довіра до Всесвіту/життя/реал...
22/03/2026

Іноді від психотерапевта можна почути словосполучення «базова довіра до світу» (або базова довіра до Всесвіту/життя/реальності). Що мається на увазі?
У психотерапії - це глибоке, часто неусвідомлюване відчуття, що світ у цілому доброзичливий або принаймні не ворожий до мене, життя загалом підтримує існування, а не руйнує його, і навіть коли щось іде не так - врешті-решт усе буде добре або принаймні «я впораюся / знайду вихід / отримаю підтримку».

Це не наївний оптимізм і не «все буде ідеально», а скоріше базове відчуття безпеки буття: «мене не знищать, мене не покинуть назавжди, реальність не є суцільно небезпечною пасткою».

Звідки береться це поняття?
Ерік Еріксон стверджував, що якщо на першій стадії психосоціального розвитку (0–1,5 роки) дитина стабільно отримує турботу, тепло, передбачувану відповідь на свої потреби → формується відчуття «світ надійний → я можу розслабитись і довіряти». Якщо ж ні - відповідне відчуття не формується, залишаючи натомість базову недовіру.
Теоретики об’єктних відносин, та теорії прив’язаності пояснювали про зв'язок доступності материнського об'єкту та підтримуючого середовища. Дитина відчуває, що її існування приймається і витримується матір'ю, і часом це переноситься на весь світ / Всесвіт.

У дорослих базова довіра до світу - це доросла, розширена версія дитячої базової довіри до матері/батьків/світу.
Як це виглядає в житті та в кабінеті психотерапевта?
Людина з високим рівнем базової довіри легко просить про допомогу, вірить, що знайдеться рішення, після криз - відновлюється. Наприклад, «Я знаю, що якось воно владнається». Із середнім/хитким рівнем - довіряє вибірково, швидко «закривається», коли щось нагадує травму: «Я намагаюся довіряти, але всередині завжди чекаю підступу».
Якщо ж рівень довіри низький, дефіцитарний - він спричиняє постійне відчуття небезпеки («світ хоче мене знищити»), наслідком цього стануть сильна тривога, контроль, цинізм: «Ніхто ніколи не допоможе по-справжньому», «Все одно все погано закінчиться».
У сучасній психотерапії (особливо гуманістичній, екзистенційній, духовно-орієнтованій) часто кажуть саме про «довіру до світу», маючи на увазі:
- відпускання надмірного контролю
- прийняття невизначеності без паніки
- віру в те, що життя / підсвідомість / вищі сили / синхронічності працюють «на твоє благо» (навіть якщо шлях дуже незрозумілий і болісний)
Зрозуміло, що це не про маму - це про екзистенційну позицію сучасної дорослої людини.

Тому базова довіра до світу - це внутрішнє «плече», на яке можна спертися, коли все летить шкереберть і немає жодних гарантій.
Це відчуття: «Навіть якщо я зараз не розумію, як це вирішиться - я все одно не один у цьому і мене не розчавить».

Чи є у вас зараз відчуття, що такого «плеча» бракує? Чи, навпаки, воно є, але хитке?

Address

Proskurivskogo Pidpillya 71/1
Khmelnytskyi
29000

Opening Hours

Monday 08:00 - 20:00
Tuesday 08:00 - 20:00
Wednesday 08:00 - 20:00
Thursday 08:00 - 20:00
Friday 08:00 - 20:00
Saturday 09:00 - 15:00

Telephone

+380682042409

Website

Alerts

Be the first to know and let us send you an email when Психолог Вікторія Фримерштейн posts news and promotions. Your email address will not be used for any other purpose, and you can unsubscribe at any time.

Contact The Practice

Send a message to Психолог Вікторія Фримерштейн:

Shortcuts

Share

Category