03/09/2022
https://www.facebook.com/photo/?fbid=421437069970163&set=a.389674753146395
Знаєте коли я найчастіше чую таку фразу? На першій сесії з новими клієнтами, які вже були у інших спеціалістів, які «виявились непрофесійними».
І знаєте, що цікаво? Що більшість того, що позначається як непрофесійність терапевта, є просто пунктом клієнт-терапевтичного контракту, який клієнту не подобається, або ж незнанням клієнта того, на що має право терапевт, а на що ні. Давайте про це детальніше.
Клієнти часто говорять про свої права (і це чудово!) і чого не може допускати психотерапевт в терапевтичному альянсі, але часто не надають значення/забувають/не знають, що і у терапевта є свої права. А ще у клієнта є свої зобов’язання чи то, пак, відповідальність у контакті з психотерапевтом чи психологом.
Клієнтська і терапевтична відповідальність обговорюється на початку роботи і називається терапевтичним контрактом. Він найчастіше заключається в усній формі як домовленість або ж у письмовій.
То в чому ж полягає відповідальність клієнта:
- у визнанні власного вкладу у своє життя. Часто буває, що клієнти заперечують цю відповідальність, і тоді змінювати хочуть світ, навколишніх... І винні всі оточуючі і терапевт в тому числі. Тоді терапія стає неможливою;
- у формулюванні запиту/тів – психотерапевт не є ясновидцем чи сканером, він працює з тим, що приносить клієнт;
- у регулярному відвідуванні психотерапевта без спізнень;
- у попередженні за визначений час про відміну сесії;
- у оплаті пропущеної сесії, якщо відміна була раптовою чи без попередження;
- у попередженні терапевта про паузу в терапії (відпустка, хвороба тощо) – на жаль, це виявляється неочевидним навіть після проговорювання на початку роботи;
- у завершенні стосунків з терапевтом, коли вирішив закінчити терапію - часто люди можуть просто зникнути.
Це з основного, що стосується всіх напрямків психотерапії.
Але ще є суттєві відмінності щодо терапевтичного процесу, стосунків терапевт-клієнт і прав терапевта, тобто дозволеного в конкретному методі психотерапії.
До прикладу, в психоаналізі аналітик буде нейтральним в емоціях, давати свої інтерпретації в кінці сесії. А в гештальт-терапії терапевт працює своїми емоціями, тілесними відгуками і може їх привносити (казати про них – «мені сумно», «я відчуваю тепло», «я злюсь, коли...» тощо) у контакт з клієнтом.
Гештальт-терапевт може взяти за руку клієнта у важкий емоційний момент, обійняти, звісно ж, з дозволу. В психоаналізі ж це неприпустимо.
Якщо в психоаналізі аналітик залишається без висвітлення своїх сторін за межами професійної ідентичності, то гештальт-терапевт може розповідати про себе стільки, скільки вважає за потрібне.
Незнання таких нюансів про напрямки терапії, обраний вид, клієнти накладають на психотерапевта штамп непрофесійності. Навіть згадався момент з моєї практики, коли клієнт кричав в сесії, що я не маю права озвучувати почуття, що це непрофесійно. А насправді це та інтервенція, яку я повинна дати йому в той момент, працюючи в методі гештальт-терапії.
Цікавим моментом є фантазії клієнтів про те, що таке терапія. Буває нерідко, коли фантазія і реальність ніяк не співпадають. Вгадайте хто тоді винен і непрофесійний? ;)
#міфи #психотерапевт #професійність