31/08/2026
Ми переїжджали за тишею, свіжим повітрям і спокійним літом, а натомість отримали сусідку, яка щодня влаштовувала справжні вистави. І, здається, її зовсім не бентежило, що поруч були діти.
Про власний будинок за містом я мріяла давно. Чоловік спочатку ставився до цієї ідеї скептично:
- Там же треба грядки садити, квіти вирощувати. Та й як потім їздити на роботу?
Згодом ми придбали машину, тож питання дороги вже не здавалося проблемою. На той час у нас підростав син, а я чекала на другу дитину. Чоловік зрештою погодився, що кілька місяців за містом підуть усім на користь.
Будинок ми купили в селі за 20 кілометрів від Чернівців. Віталік саме пішов на шкільні канікули, я перебувала в декреті, а чоловік без труднощів міг щодня їздити на роботу. Тому переїзд на літо видавався ідеальним рішенням.
Син майже відразу подружився з місцевими хлопцями. Від ранку до вечора він ганяв вулицею, повертаючись додому лише ненадовго. Я раділа, що в нього буде таке безтурботне дитинство. Чоловік після роботи приїжджав додому, вимикав телефон і по кілька годин відпочивав на лежаку.
- Ти мала рацію, кохана, - якось сказав він. - Я ніби нарешті почав дихати на повні груди.
З одного боку нашої ділянки простягалося поле, а з іншого стояв будинок, який ми довго вважали покинутим. Коли приїжджали оглядати оселю, оформлювати документи й завершувати купівлю, поруч не було жодної людини. Життя там наче завмерло.