01/03/2022
6й день війни. Дивлюся, в громадян вже почався психічний відкат, навалює стрес и втома, з'явилися скарги на бентежне почуття сорому - "Я нічим не допомагаю. Всі там щось роблять, а я тут нічого". Так спрацьовує механізм ідентифікації, потреби в приналежності до групи і необхідність бути потрібним. Є гарний спосіб знизити рівень тривоги - зайнятись справою. Пекти хліб, плести сітки, малювати з дітьми, займатись чимось, що ми вміємо. Це дуже важливо.
Нашим відважним чоловікам на фронті вкрай необхіден надійний тил. Якщо в перші дні стогін і плач з бомбосховищ розпалювали гнів і ненависть до ворогу, то зараз вже можуть викликати розпач. Після вчорашніх ударів ворога по мирним містам, зокрема по Харкову і Києву ми маємо показувати своїм захисникам солідарність і стійкість. Ненависті вже вистачить і без жіночих сліз. Ніколи не пробачимо покидькам смерть наших дітей...
Але мобілізуємось, вмикаємо режим збереження внутрішніх ресурсів і готуємося до наступного психічного відкату ще через 6 днів. Після 21 дня психіка пристосується до нових умов і буде легше сприймати реальність.
Я в Києві зі своєю сім'єю. Працюю в штатному режимі онлайн, згідно графіку, сиджу за несучою стіною. Дякую за наявність зв'язку і інтернету!
Всіх українців, шо звертаються по психічну допомогу з обстріляних міст України, консультую без оплати.
P.S. Сьогодні моя клієнтка, українська емігрантка, сказала: "Росіяни як слони. Ідуть вмирати в одне й те саме місце". Україна непереможна!