Психотерапевт Оксана Королович, Kyiv (2026)

27/08/2026

В попередньому дописі ми подивилися на 10 ознак девіантної поведінки. Це ті щоденні маніпуляції та звички, якими мати непомітно руйнує емоційний зв'язок і перетворює контакт із дитиною на поле хронічної напруги. Але що саме відбувається з тим, хто змушений рости та формуватися в такому мікрокліматі?
⠀
Психіка дитини дуже гнучка 🧠 Вона формується в тісному контакті зі значущим дорослим, яким зазвичай є саме мати. Жінки з проявами девіантного материнства, як правило, віддзеркалюють на дитину власні негативні якості, страхи та непережитий біль. Тож замість справжньої емоційної безпеки малюк починає стикатися з різноманітними психологічними підмінами.
⠀
👉 У реальному житті це виглядає як сурогат справжнього почуття – так звана «ніби любов». Дуже часто цей травматичний переніс взагалі не сприймається оточенням і самою жінкою як щось деструктивне. Адже мати не б'є дитину, не кричить на неї. Натомість вона задушливо «вбиває» її своєю гіперопікою. Турбота намертво перемішується з тотальним контролем: головне – нагодувати і зробити все виключно так, як хоче мама, абсолютно не бачачи при цьому самої дитини та її реальних потреб. Жінка найчастіше не усвідомлює, що це не піклування. Вона не розуміє, що цим контролем вона психологічно каструє свою дитину з самого малечку.
⠀
Цього патерну «глухої турботи», на жаль, дуже багато як спадку в нашому пострадянському суспільстві.
Найстрашніше, що цей механізм використання дитини для задоволення власних, не закритих колись потреб матері спричиняє руйнівний вплив в будь-якому віці – чи то з маленькою дитиною, чи то з підлітком, чи вже з дорослою людиною. І щодо дорослих дітей він набуває найпотворніших, найкалічніших форм.
⠀
Продовження 👉

А повне відео ви можете подивитися за посиланням в першому коментарі під дописом.
⠀
#оксанакоролович #психологиня #психотерапевтка #психотерапія #психологія #материнство #психологіяматеринства #дитячатравма #батьківство #сімейнапсихотерапія #українськіжінки

25/08/2026

В попередньому дописі ми розібрали глибокі причини, які ламають материнський компас – від системних травм поколінь і втрати особистих сенсів до некомпенсованих психіатричних розладів. Ми з'ясували головне 👉 власна історія болю чи хвороба не є виправданням, і саме на дорослій людині лежить відповідальність за те, щоб зупинити цей руйнівний сценарій. А сьогодні я пропоную подивитися на те, як саме цей внутрішній хаос виливається на дитину в повсякденному житті.
⠀
Найскладніше в девіантному материнстві те, що жінка вкрай рідко усвідомлює власні руйнівні патерни 🫣 Вона може щиро вірити, що просто вимоглива, або що «віддає дитині всю себе», оберігаючи її від усього світу. Але насправді ці дії часто продиктовані не безумовною любов'ю, а власною непережитою травмою чи задушливою тривогою матері. І замість того, щоб стати для малюка безпечною гаванню, мама несвідомо створює поле хронічної напруги.
⠀
📌 Як розпізнати, що емоційний зв'язок із дитиною порушено? Ось 10 неочевидних маркерів у поведінці матері, на які варто звернути увагу:
⠀
1️⃣ Емоційна недоступність. Фізично жінка може бути поруч цілодобово: вона готує їжу, водить на гуртки, купує іграшки. Але емоційно вона закрита – уникає тілесного контакту, не відгукується на потреби малюка в теплі, не витримує його сліз та ігнорує спроби поговорити по душах. Це механічне, «функціональне» обслуговування, де просто немає місця для щирої близькості.
⠀
2️⃣ Тотальний контроль та злиття. Це задушлива гіперопіка, за якої дитина повністю позбавлена права мати власні кордони, думку чи вибір. Мати несвідомо сприймає дитину як своє продовження (або свою власність) і вирішує за неї абсолютно все: з ким дружити, що одягати, чим захоплюватися і навіть що саме їй зараз відчувати.
⠀
3️⃣ Тотальне ігнорування потреб (гіпопротекція). Це зворотний бік медалі – хронічне нехтування базовими потребами дитини. І йдеться не лише про відсутність нормального харчування чи догляду, а передусім про ігнорування потреби в безпеці, захисті та психологічному комфорті. Дитина постійно надана сама собі, відчуваючи свою непотрібність.
⠀
4️⃣ Парентифікація. Це травматичний сценарій, коли ролі в сім'ї перевертаються догори дриґом. Мати перекладає на дитину невідповідні віку дорослі обов'язки або перетворює її на свій «емоційний контейнер». Наприклад, вона щодня скаржиться семирічному малюкові на батька, ділиться своїми дорослими проблемами, шукає в ньому розради. Дитина змушена стати терапевтом або «батьком» для власної мами.
⠀
5️⃣ Спотворення потреб. Замість того, щоб бачити, що дійсно потрібно малюкові, мати нав'язує йому те, що потрібно їй самій. Наприклад, тягне дитину на гуртки раннього розвитку заради власних амбіцій. Або ж, навпаки, сліпо потурає всім забаганкам, уникаючи будь-яких конфліктів. Адже набагато простіше дати планшет і купити десяту машинку, ніж вибудувати здорові межі та витримати дитячу істерику.
⠀
6️⃣ Непослідовність та емоційні гойдалки. Мати видає абсолютно непередбачувані реакції на одні й ті самі дії дитини. Сьогодні вона може розчулено цілувати за розбиту чашку, а завтра – влаштувати жорстокий скандал через випадково розлиту воду. Для дитини це життя на мінному полі: вона ніколи не знає, якою мама буде через хвилину. Це формує колосальну фонову тривогу.
⠀
7️⃣ Газлайтинг. Це систематичне заперечення почуттів, болю або спогадів дитини. Фрази на кшталт «тобі не боляче, не вигадуй», «ти не хочеш плакати, ти хочеш їсти», «я такого ніколи не казала, ти все брешеш». У результаті дитина починає сумніватися у власній адекватності і перестає довіряти своєму тілу та своїм емоціям.
⠀
8️⃣ Заборона на сепарацію. Мати жорстко блокує будь-які природні спроби дитини стати самостійною. Вона все робить за неї: «дай я сама, ти розіллєш», «куди ти лізеш, ти ж упадеш». Це несвідома культивація вивченої безпорадності. Жінка транслює прихований меседж: «ти без мене нікчема, ти нічого не зможеш», щоб назавжди прив'язати дитину до себе і не залишитися на самоті.
⠀
9️⃣ Емоційний шантаж. Постійні, іноді дуже витончені маніпуляції через почуття провини, сорому або страху втратити материнську любов. Найчастіший наратив – це жертовність: «я заради тебе найкращі роки віддала», «я ночей не спала, а ти невдячний», «ти мене в могилу зведеш такою поведінкою».
⠀
🔟 Проекція власних травм. Мати взаємодіє не з реальною, живою дитиною, а зі своїми власними «привидами» минулого. Вона бачить у малюкові мішень для відігравання свого непережитого болю, страхів та внутрішніх конфліктів. Наприклад, несвідомо зривається на дитині за те, що колись саму жінку так само відкидали або карали її власні батьки.
⠀
Якщо в цих пунктах ви побачили свій постійний стиль спілкування з дитиною – це сигнал зупинитися ⛔️ Списувати таку поведінку на звичайну втому небезпечно, адже вона руйнує психіку малюка та його довіру до світу. Це не той стан, який «пройде сам» після відпустки, і тут не вийде просто «взяти себе в руки». Щоб розірвати це коло і не передавати травму далі, потрібні дві речі: мужність зізнатися собі в проблемі та фахова допомога психотерапевта.
⠀
А що відбувається з психікою дитини, яка день за днем росте в такому полі деструктивного впливу? Як материнська травма маскується під жертовну турботу, перетворюючись на сурогатну «ніби любов», що психологічно ламає і синів, і доньок? Про наслідки девіантного материнства та феномен психологічної кастрації ми поговоримо в наступному дописі.
⠀
#оксанакоролович #психологиня #психотерапевтка #психотерапія #психологія #материнство #психологіяматеринства #дитячатравма #батьківство #сімейнапсихотерапія #українськіжінки

24/08/2026

Наша земля, наша свобода, наша 35-та річниця Незалежності. Пишаюся тим, що я українка. Разом до перемоги! 💛💙

24/08/2026

Сьогодні ми відзначаємо тридцять п’яту річницю нашої Державності. Тридцять п’ять років відновлення історичної справедливості. Але чим є наша Незалежність насправді, окрім дати в календарі та політичного статусу? З погляду психології та системного підходу, це зовнішній прояв глибинного, потужного внутрішнього стану, який ми називаємо «Код українства».
⠀
Це не просто набір історичних фактів чи красивих культурних символів. Це прошита на рівні ДНК та родової пам'яті матриця. Це ті архаїчні метаопори та внутрішні стержні, які тримають нас, коли світ навколо хитається, коли здається, що земля йде з-під ніг від ворожих вибухів, а серце розривається від втрат. Саме цей код є джерелом нашої неймовірної життєвої сили, з якої сьогодні дивується весь світ.
⠀
Ось ключові внутрішні опори, що тримають нас:
⠀
🦅 Воля, Гідність та Воїнський дух. Це наша внутрішня рішучість не підкорятися і безкомпромісна готовність захищати своє існування. Це ключова ідентичність нації воїнів, яка не дозволяє нам стати на коліна перед системою та ворогом.
⠀
🌳 Сила Роду, Землі та Жіноча міць. Наше Родове дерево та зв'язок із пращурами дають енергію жити. Рідна земля дозволяє «заземлятися» та сіяти нове життя, а жінка є могутньою берегинею, що тримає енергетичний простір всього роду.
⠀
❤️ Кордоцентризм, Щедрість та Індивідуалізм. Здатність жити серцем, гуртуватися через емпатію та щедро ділитися. Ми шануємо особистий простір і глибоко незалежні поодинці, але саме цей здоровий стрижень дозволяє нам потужно об'єднуватися в толоку перед загрозою.
⠀
🎨 Творчість і Життєствердний гумор. Наші інструменти зцілення душі. Співаючи крізь біль і трансформуючи жах у сміх, ми перетворюємо травми на красу і не даємо психіці зламатися під колосальним тиском стресу.
⠀
Код українства – здатність проявляти Волю, спиратися на Силу Роду і зцілювати себе. Сьогодні ми відчуваємо цей код гостро, як ніколи. Він пульсує в кожному з нас, даючи сили стояти до кінця.
⠀
З Днем Незалежності, Україно! З 35-ю річницею нашої незламної волі! 🇺🇦
⠀
#оксанакоролович #психологиня #психотерапевтка #кодукраїнства #воля #родовасистема #творчість #зцілення #життєвасила #ДеньНезалежності #35роківНезалежності

21/08/2026

У попередньому дописі ми розпочали складну розмову про девіантне материнство та з’ясували головне: відхилення в материнській поведінці – це не соціальне дно, а глибокий збій у здатності формувати безпечний, теплий емоційний зв'язок із дитиною.
⠀
Але чому так стається? Чому для одних жінок материнство стає джерелом сили та розширення, а для інших – нестерпним тягарем або полем внутрішньої битви? Звідки береться ця емоційна відстороненість або, навпаки, задушлива тривога?
⠀
Сьогодні я пропоную дослідити причини такого внутрішнього розколу. І щоб побачити картину цілісно, ми поглянемо на неї крізь оптику системної сімейної терапії, юнгіанського аналізу, логотерапії, а також не оминемо клінічний вимір. Кожен із цих підходів підсвічує свій, глибоко вкорінений пласт нашої історії – як особистої, так і колективної.
⠀
⛔️ Радянський спадок та травма поколінь (Системна оптика)
Як системний сімейний терапевт, я завжди дивлюся на історію роду. Ми не існуємо у вакуумі. Багато сучасних матерів є носіями важкої трансгенераційної травми. Радянська система десятиліттями жорстоко знецінювала емоційний зв'язок: немовлят віддавали в ясла з кількох місяців, матерям диктували жорсткі правила «не привчай до рук, хай прокричиться», а колективне завжди стояло вище за особисте. У результаті цілі покоління виросли в умовах тотального емоційного дефіциту. Жінки просто не мають внутрішнього, тілесно засвоєного досвіду теплого, безпечного контакту. В цьому випадку працює системна лояльність – і цей патерн «сухої, функціональної турботи» несвідомо передається далі.
⠀
👧 Травматичний досвід дитинства (Юнгіанський погляд)
Якщо у власному дитинстві жінка стикалася з холодністю чи відкиданням, то, ставши мамою, їй неймовірно складно знайти свою роль – вона просто не має всередині себе образу безпечної, приймаючої матері. З точки зору юнгіанської психології, весь наш непережитий дитячий біль, почуття покинутості та неусвідомлена провина витісняються в Тінь. І коли народжується дитина, ця Тінь прокидається. Жінка з підвищеною тривожністю та внутрішнім хаосом неминуче починає проєктувати свої незцілені травми на малюка. Часто вона взаємодіє не з реальною дитиною, а зі своїм власним зраненим внутрішнім дитям, намагаючись або врятувати його, або відкинути.
⠀
😐 Несформовані цінності та втрата сенсу (Логотерапевтичний вимір)
Іноді корінь проблеми лежить у площині сенсів. Деякі жінки внутрішньо не мають істинного бажання бути матерями, але піддаються соціальному тиску («вже час», «усі народжують»). Логотерапія Віктора Франкла вчить нас, що людина має знаходити свій власний, автентичний сенс. Якщо материнство стало не свідомим вибором, а нав'язаним обов'язком, жінка відчуває екзистенційну порожнечу. Вона виконує материнські функції механічно, бо не бачить у цьому свого персонального, глибинного сенсу.
⠀
🧠 Клінічний вимір (Вплив психіатричних розладів)
Не варто забувати і про біологію нашої психіки. Іноді неможливість вибудувати стабільний контакт є наслідком недіагностованих або некомпенсованих психіатричних розладів. Жінки з межовим розладом особистості (МРО), біполярним афективним розладом (БАР), важкою клінічною депресією чи комплексним ПТСР щодня долають власні внутрішні шторми. Наприклад, при МРО емоційні гойдалки від тотального злиття до холодного знецінення створюють для дитини вкрай хаотичне, тривожне середовище. А біполярний розлад може кидати матір від депресивного відсторонення до маніакальної гіперопіки. У таких випадках емоційна девіація – це не брак любові, а симптом хвороби, який вимагає обов'язкового супроводу психіатра та медикаментозної підтримки.
⠀
Найголовніше, що варто усвідомити: ❗️ власна травма, важке минуле чи хвороба багато що пояснюють, але вони не можуть бути виправданням для того, щоб руйнувати дитячу психіку. Справді, неможливо дати те, чого ви самі ніколи не мали. Проте, як зазначав Франкл, між стимулом і нашою реакцією завжди є простір свободи – і саме там лежить наша доросла відповідальність.
⠀
Дитина не повинна розплачуватися за ваші незцілені рани чи некомпенсовані стани. Тому визнання свого дефіциту та своєчасне звернення за фаховим лікуванням чи психотерапією – це не просто бажаний крок, це прямий обов'язок матері. Тільки взявши на себе цю відповідальність за власне зцілення, можна перервати ланцюг болю поколінь і захистити свою дитину.
⠀
Як саме цей внутрішній хаос проявляється на практиці? Девіація – це далеко не завжди про холод і відстороненість. Дуже часто вона ховається за красивим фасадом надмірної турботи та повної самопожертви. У наступному дописі ми розберемо крайнощі материнської опіки та розглянемо 10 неочевидних ознак девіантного материнства.
⠀
Поділіться в коментарях: чи відчуваєте ви відлуння «радянського виховання» у своєму материнстві? Чи доводилося вам ловити себе на тому, що ви несвідомо повторюєте фрази або дії своїх батьків, хоча обіцяли собі ніколи цього не робити?
⠀
#оксанакоролович #психологиня #психотерапевтка #психотерапія #психологія #материнство #психологіяматеринства #дитячатравма #батьківство #сімейнапсихотерапія #українськіжінки #матерівійни

19/08/2026

Сьогодні розпочинаємо дуже непростий, але вкрай важливий цикл дописів, присвячений темі, яка в нашому суспільстві найчастіше залишається табуйованою, щільно оповитою соромом, провиною та страхом нещадного осуду. Ми говоритимемо про девіантне материнство.
⠀
Чому я вирішила підняти цю тему саме зараз? Як системний сімейний психотерапевт, я щодня бачу, як колосальний рівень стресу, з яким ми всі сьогодні стикаємося, оголює найглибші, часто роками приховані патерни в наших сімейних системах. Материнство – це сфера, де жінка є найбільш вразливою. У час глобальних криз та трансформацій саме материнська фігура несе на собі чи не найбільше емоційне навантаження. І коли щось іде не так, коли ресурс закінчується, суспільство часто обирає шлях стигматизації замість розуміння. Цей цикл – моя спроба перевести фокус із соціального таврування на глибоке психологічне осмислення, прийняття та шлях до зцілення.
⠀
Коли ми чуємо словосполучення «девіація в материнстві», уява більшості людей автоматично малює виключно маргінальні картини: асоціальний спосіб життя, відверте насилля чи залишення дитини. Але сучасна психологія дивиться на цей феномен набагато ширше.
⠀
Девіантне материнство – це не про видиму соціальну неблагополучність, а насамперед про внутрішню неспроможність побудувати безпечний зв'язок. І тут ми маємо зазирнути значно глибше, ніж просто до образу холодної чи відстороненої матері. Часто девіація проявляється не через дистанцію, а, навпаки, через патологічну близькість. Мова про матерів, які, намагаючись впоратися з власною невилікуваною травмою, транслюють її на дитину. Це проявляється у підміні потреб дитини власними потребами: мати не бачить в малюку окрему особистість зі своїми бажаннями та межами, а сприймає його як продовження себе, чиє завдання – втамувати її внутрішній біль або відповідати її очікуванням. Так дитина поступово втрачає право на власне «Я», бо її суб'єктність буквально «стирається» вимогами бути «зручною» або «успішною» задля реалізації материнських амбіцій. Так народжується турбота, що знищує майбутнє: вона душить, не дає дихати і не залишає місця для власного життя малюка – при цьому сама жінка часто щиро переконана, що діє лише «заради блага».
⠀
Цей внутрішній конфлікт стає особливо гострим, коли психологічні травми стикаються із зовнішнім тиском сучасного світу. В українських реаліях ця ситуація часто доведена до межі, адже зовнішні обставини не дають можливості навіть зупинитися, щоб замислитися – чи не травмую я свою дитину? З одного боку – війна, хронічна небезпека, вимушені переїзди чи розлука з близькими, коли багато жінок місяцями, а то й роками піклуються про дітей самотужки. З іншого – тиск міфу про «ідеальну матір», яка має встигати все: бути завжди в ресурсі, розвивати малюка за всіма методиками, працювати й при цьому посміхатися. Соцмережі транслюють бездоганні картинки, а старше покоління часто додає своє: «ми без пральних машин і памперсів виростили, чого ти жалієшся?».
⠀
Будь-який відступ від цього абсолютно нереалістичного ідеалу сприймається як провал. Якщо жінка не відчуває всепоглинаючої радості 24/7, не має сил на ігри або не може налагодити теплий емоційний зв'язок зі своєю дитиною – її накриває нищівне почуття власної неадекватності.
⠀
Але тут важливо провести чітку межу. Звичайна втома, тимчасове вигорання чи ситуативні помилки, які роблять усі без винятку живі люди – це не девіація. Відхилення починається тоді, коли відстороненість, холод або надмірний контроль стають постійним, незмінним стилем спілкування, який руйнує емоційний зв'язок. Це ніби життя в емоційному холодильнику, де дитина хронічно не отримує базового відчуття безпеки, навіть якщо вона ідеально нагодована і вдягнена за останньою модою.
⠀
Найважливіше, що я хочу донести до кожної з вас: відхилення в материнстві – це не вирок, а симптом глибоких внутрішніх процесів, які критично потребують уваги та професійної підтримки. Визнання проблеми – це вже перший крок до її вирішення.
⠀
Але звідки ж береться ця внутрішня відстороненість? Чому материнство, яке мало б стати джерелом сили, перетворюється на поле внутрішньої битви? Про тіні минулого, травматичний досвід дитинства самої жінки та важкий радянський спадок поколінь, що стоїть за цим болем, ми детально поговоримо в наступному дописі.
⠀
Поділіться в коментарях: чи відчували ви на собі цей важкий тиск образу «ідеальної мами»? Як часто ви стикаєтеся з почуттям провини за те, що не відповідаєте йому?
⠀
#оксанакоролович #психологиня #психотерапевтка #психотерапія #психологія #материнство #психологіяматеринства #дитячатравма #батьківство #сімейнапсихотерапія #українськіжінки #матерівійни

17/08/2026

В попередніх дописах ми пройшли складний шлях: від токсичної поляризації суспільства і безглуздих порад до зручної ідеалізації військових та жорстокого булінгу, через який доводиться проходити нашим дітям. Ми, жінки військових, несемо на собі весь цей тягар емоцій, захищаючи своїх дітей і тримаючи тил. Але сьогодні, у завершальному дописі цього циклу, я хочу поговорити про найособистіше. Про те, що залишається за зачиненими дверима моєї душі 🚪
⠀
Там, у цій тиші, я проживаю свій власний міф про Одіссея, якого безупинно чекаю додому. Наше життя зараз зіткане з коротких, украдених у війни миттєвостей ⏳ Іноді мені вдається вирватися до нього, і тоді ми маємо можливість зробити якісь буденні для інших речі, наприклад, просто сходити в кіно. Ви не уявляєте собі, як багато це значить для мене як дружини військового. В ці не часті дні, коли я прокидаюся зранку поруч із ним, я дивлюся на нього і намагаюся не дихати. Я хочу запам'ятати кожну хвилинку, кожну секунду нашого часу разом, бо точно знаю: вже завтра вранці знов буде потяг, і я поїду. І знову настане прірва відстані. І я знову буду чекати наступної зустрічі, не знаючи, що принесе наступна секунда, які новини принесе наступний телефонний дзвінок і чи не востаннє я бачила свого коханого 💔
⠀
Тому я постійно знаходжуся на гойдалках між сумом і злістю ⚖️. Коли мене запитують, чому я в сумі, я відповідаю: тому що я щодня горюю. Я горюю за днями, яких більше ніколи не буде, за часом, який ми прожили нарізно, за часом, який він не зміг провести зі мною та дітьми. За найпростішими речами – можливістю зробити йому його улюблені млинці і бачити його щасливим.
⠀
Це мій сакральний шлях з моїм чоловіком. Він неймовірно важкий, але він мій. І те, що я усвідомлюю свої виклики, не дає нікому права знецінювати мої почуття або лізти в мій простір 🙅‍♀️ Тому я дуже прошу: майте елементарну ввічливість, здоровий глузд і не лізьте з розпитуваннями в моє особисте життя. Досить часто мені в особисті повідомлення пишуть люди, які не належать до кола моїх близьких з питаннями про те, як я витримую, як справляюся. І мені завжди хочеться відповісти питанням на питання. Ви серйозно? Ви дійсно вважаєте, що я буду ділитися зі сторонніми людьми найособистішими аспектами свого життя?
⠀
В моєму сприйнятті подібні питання від тих, хто не є моїм близьким другом чи подругою, рівноцінні тому, щоб без дозволу залізти до мене в ліжко. І це про звичайний, базовий, здоровий ґлузд. Тож, не дивуйтеся, якщо після подібних питань я відреагую гостро або просто вас заблокую. Я не збираюся бути толерантною, коли безцеремонно порушують мої кордони.
⠀
Комусь могло здатися, що в цих дописах я була надто різкою або токсичною. Але я ніколи й не намагалася бути зручною чи ідеальною картинкою «сильної жінки». Моя різкість – це лише віддзеркалення того болю та тієї несправедливості, з якою ми, дружини військових, стикаємося щодня. 👉 За будь-якою нашою агресією стоїть біль і сум за днями, яких більше не буде.
⠀
На цьому наш цикл роздумів добігає кінця. Сподіваюся, він допоможе комусь зняти рожеві окуляри, навчитися елементарної екології спілкування і зрозуміти: нам не потрібні ваші оцінки. Нам потрібна повага. А ми тим часом продовжимо тримати свій тил і чекати на наших коханих ❤️‍🩹
⠀
#оксанакоролович #психологиня #психотерапевтка #психотерапія #дружинивійськових #родинивійськових #військові #суспільство #війнавукраїні #психологіявійни

14/08/2026

В попередньому дописі ми говорили про те, як наше суспільство ховається за ідеалізацією військових, але насправді часто відчуває перед живими людьми страх, провину чи бажання відсторонитися. Проте найстрашніше те, що ця наша доросла неготовність і викривлене ставлення мають наслідки. Вони б'ють по найменш захищених 😟 Є окрема, неймовірно болюча динаміка, про яку ми маємо не просто говорити, а кричати – це діти військовослужбовців.
⠀
Поки їхні батьки тримають фронт, ці діти стикаються зі своєю власною, жорстокою реальністю в тилу. Чи стикалися з булінгом мої діти – діти тата, який загинув? Так. І це відбувалося не десь, а в приватній, дуже дорогій школі, де, здавалося б, мали бути зовсім інші цінності та рівень усвідомленості. ☝️ Моя дитина впродовж пів року зазнавала психологічного та емоційного булінгу. Їй розказували, що її тато «недолугий, раз пішов воювати і його вбили», і говорили найбридкіші речі про мене.
⠀
Був і момент фізичного зіткнення, коли хлопці зібралися гуртом. Але знаєте що? Вона проявила себе як справжня дитина воїна. Вона змогла дати відсіч і захистити себе сама, навіть не дозволивши мені прийти і захищати її. Цей виклик врешті-решт дав нам можливість побачити, як вона буде справлятися в цьому житті з тим, що такі люди будуть траплятися і надалі. Вона успішно пропрацювала цей досвід. ❌ Але ж так взагалі не має бути!
⠀
І найстрашніше, що це не тільки наша особиста історія, це фонове явище. Ви навіть могли бачити в новинах і дивуватися: як так, що цькують саме дітей, у яких батьки служать або загинули? Це є прямим симптомом, хворобливою динамікою нашого суспільства. Коли я прийшла до школи з цією проблемою, адміністрація розвела руками, сказавши, що вони нічого не можуть зробити з батьками цих дітей.
⠀
📌І в цій ситуації важливими є два моменти.
⠀
▪️ На жаль, сучасна освітня система тотально провалює свою найважливішу функцію – ціннісне виховання. Школи виявилися абсолютно нездатними формувати у дітей базову повагу, приділяти увагу таким чутливим темам і проводити справжні, глибокі бесіди про патріотизм та ціну нашого спокою.
▪️ По-друге, давайте будемо чесними до кінця: діти не придумують ці жахіття самі. Вони є дзеркалом того, що відбувається в їхніх родинах. Вони просто транслюють ставлення своїх цивільних батьків, їхні страхи, знецінення та приховану агресію. Якщо дитина у школі цькує дитину військового, це означає лише одне: саме так про військових говорять у неї вдома.
⠀
Тобто, за таку поведінку дітей пряму відповідальність несуть дорослі. Тож, друзі, формуйте у своїх дітей повагу до тих сімей, чиї батьки зараз на війні, захищаючи ваші життя і ваш спокійний сон. Дітей треба вчити, пояснювати їм, як спілкуватися, особливо з тими дітками, у яких мама чи тато загинули. Це ваш батьківський обов'язок і ваш щоденний іспит на людяність.
⠀
І, повертаючись до дружин військових, – ми несемо на собі не лише власну тривогу, а й біль наших дітей. Ми постійно балансуємо на емоційних гойдалках, намагаючись зберегти себе і свою сім'ю ❤️‍🩹 І в наступному, фінальному тексті я хочу поговорити про найособистіше. Про мій сакральний шлях очікування свого Одіссея, про нестерпний сум за днями, яких більше не буде, і про те, чому я залишаю за собою абсолютне право бути нетолерантною та різкою, коли хтось чужий намагається зазирнути в моє особисте життя.
⠀
#оксанакоролович #психологиня #психотерапевтка #психотерапія #дружинивійськових #родинивійськових #військові #суспільство #війнавукраїні #психологіявійни

12/08/2026

В попередньому дописі ми говорили про те, як цивільним людям важко знаходити правильні слова для жінок, чиї чоловіки на фронті, і як недоречна «підтримка» лише посилює прірву між нами. Але те, з чим стикаються самі військові, коли контактують із цивільним світом або повертаються додому, іноді жахає ще більше.
⠀
В нашому суспільстві зараз панує тотальна ідеалізація та надмірна романтизація військових. «Боже, вони ж усі герої!» – чую я постійно. Так, по факту вони дійсно здійснюють надлюдські вчинки, втрачаючи своє здоров'я та віддаючи найцінніше – час свого життя. Але давайте будемо чесними і знімемо рожеві окуляри 🎭 Більшість чоловіків і жінок йдуть на фронт не лише заради абстрактної ідеї порятунку всього людства чи всіх вас. Коли мені починають розповідати, що мій коханий воює заради порятунку всіх вас, мене це обурює. Він робить це не заради гарних гасел із плакатів. Він там, перш за все, щоб врятувати свою сім'ю, захистити своїх дітей і дати нам шанс на майбутнє.
⠀
Ця масова романтизація військових чудово працює лише тоді, коли вони десь там, далеко. Або, як би жорстко це зараз не прозвучало з моїх вуст – коли вони гинуть. Суспільство навчилося дуже красиво ховати. Мертвий герой – це ідеально для соціуму. Всі ридають, інфопростір наповнюється скорботою, але через кілька днів усі, окрім близьких, просто забувають про цю людину 😐 Мертвих любити дуже зручно.
⠀
А от із живими ми взаємодіяти не вміємо. Коли військові повертаються, багато хто дивиться на них із сумішшю поваги, провини та, найголовніше, страху. Люди починають їх сторонитися, бо в головах міцно сидить стереотип: «Ой, він же з війни прийшов, він же псих, у нього точно ПТСР». Будь ласка, читайте матчастину! 📚 Не всі повертаються з ПТСР. Ви не уявляєте, яка кількість хлопців і дівчат проходять посттравматичне зростання. Вони повертаються неймовірно глибокими, свідомими, духовно розвиненими людьми. І навіть якщо в людини є ПТСР, це зовсім не означає, що вона буде кидатися на перехожих. Не вішайте ярлики і не відвертайтеся від них через свій безпідставний страх.
⠀
З іншого боку, категорично не треба робити з них бездоганних ідолів. Військовий – не святий 🧍 Під пікселем залишається звичайна людина – зі своїм характером, своїми недоліками, своєю «тінню». Військо – це зріз суспільства, в якому є дуже різні люди, з різними особистісними якостями, рисами характеру та системами цінностей. Поважати роль «військовий» – потрібно і вірно. Але в той же час треба усвідомлювати, що це жива особистість. Коли ми ідеалізуємо людей, ми самі ж готуємо ґрунт для власних глибоких розчарувань. Нам потрібно вчитися бачити живу людину, не чекати від неї картинної поведінки, поважати її шлях і бути готовими до чесної взаємодії 🤝
⠀
Проте наша доросла неготовність і викривлене ставлення до військових мають ще одні, значно страшніші наслідки. Наше суспільне лицемірство б'є по найменш захищених – по дітях військовослужбовців. Про те, як діти транслюють позицію своїх цивільних батьків, про жорстокий шкільний булінг і відповідальність кожного з нас – ми поговоримо у наступному дописі.
⠀
#оксанакоролович #психологиня #психотерапевтка #психотерапія #дружинивійськових #родинивійськових #військові #життядружинивійськового #суспільство #війнавукраїні #психологіявійни

10/08/2026

В попередньому дописі ми говорили про ту болючу прірву, яка розколює суспільство на «ми» і «ви», та про необхідність вчитися елементарної екології спілкування. Бо коли люди дізнаються, що мій чоловік на фронті, вони часто намагаються підтримати і щиро дивуються, коли їхня підтримка викликає агресію. Тому сьогодні – про ті фрази, які не підтримують, а навпаки – знецінюють, приносять біль і відчуження та викликають лише одне бажання – максимально швидко відсторонитися.
⠀
❌ «Тримайся, все буде добре». Це пуста, безглузда і навіть жорстока фраза. Це фраза не про стан дружини військового і не про те, що в неї справді все буде добре. Це фраза на «відчепись», бо ви просто не знаєте, що сказати, вам некомфортно, і ви хочете швидше завершити розмову. Чи може хтось дати гарантію, що все буде добре? Звісно, що ні. Замість цього пустого кліше, якщо ви дійсно готові бути поруч, скажіть: «Я з тобою. Я можу побути поряд, ми можемо просто помовчати». Дайте простір, бо ми зазвичай залишаємося наодинці зі своїм фоновим страхом і постійною тривогою.
⠀
❌ «Ти така сильна, я тобою пишаюся!». Або ще гірше: «Ти знову засмучена? Ти ж така сильна, що трапилося?». Такі фрази ненавидять усі дружини військових. Вони немов забирають у нас право на втому, на слабкість, на сльози. Коли мені пишуть таке в особисті, мені у відповідь хочеться задати кілька питань. Наприклад: А ви сьогодні вранці обіймали свого чоловіка? Він з дому пішов на роботу? Ви відчували вночі тепло його тіла? А я – ні! Тому я не хочу бути «сильною». Я хочу бути просто жінкою, яка прокидається з коханим, робить йому сніданок і може розділити з ним всі інші побутові дрібнички, які є звичними для сімей цивільних, і яких так бракує в сім’ях військових.
⠀
❌ «Давай щось придумаємо, треба відволіктися». Не знаю, як ви, а я не бачу можливості відволікатися від думок про чоловіка, який на фронті і щомиті може загинути. Проте подібні фрази «підтримки» звучать скоріше, як вимога: «не переймайся так сильно, бо мені некомфортно». Дружини цивільних можуть відволікатися на роботу чи хобі, тому що ввечері вони засинають поруч зі своїми чоловіками. Але дружинам військових це не допоможе.
⠀
❗️ Окрема категорія – це непрошені поради. Мені здається, будь-кого дратує, коли йому починають розказувати, як йому жити. А зважаючи на те, що дружини військових більш вразливі, негативний вплив непрошених порад на них є сильнішим. Більше того, мені навіть колеги примудряються скидати вправи, як «правильно подихати», яку дієту обрати для зміцнення гормональної системи, чи яку музику послухати. Я дуже толерантно відправляю таких порадників до їхніх власних терапевтів – попрацювати зі своєю ідентичністю «рятівника». Я маю майже 30 років стажу в психології, у мене є мій аналітик і мій супервізор. Я нікого не просила мене лікувати. Тому не дивуйтеся, якщо після таких рецептів я вас просто блокую, бо не толерую порушення базових особистих кордонів.
⠀
✔️ Якщо ви дійсно хочете підтримати дружину військового, не намагайтеся відмахнутися шаблонною фразою. Краще спитайте: «Як я можу бути тобі корисною/корисним саме зараз?». Мої близькі знають, як це працює, і я вдячна їм за це. Вони кажуть: «Приїжджай на дачу, я тебе чекаю», «Кумасю, я вже готовий, що треба зробити?», або «Пішли десь вип'ємо кави і покричимо». Я можу не поїхати на дачу, не піти на каву, але в цей момент я знаю, що вони без оцінок стоять на моєму боці. Вони нормалізують мої почуття, а не змушують натягувати маску всесильної героїні. Якщо у вас немає ресурсу розділити цей біль – це теж нормально. Але тоді не прикривайтеся пустими фразами, а просто зберігайте дистанцію.
⠀
Оця токсичність, нерозуміння і шаблонність реакцій – це те, з чим щодня стикаємося ми, дружини військових. Але те, з чим стикаються наші чоловіки, коли повертаються у цивільний світ, іноді лякає ще більше. Суспільство навчилося ідеалізувати військових на відстані, але абсолютно не вміє бути з ними поруч. Про романтизацію, лицемірство, страх перед живими та потребу бачити за пікселем живу людину 👉 поговоримо у наступному дописі.
⠀
✍️ А в коментарях під цим дописом я прошу дружин військових поділитися іншими «підтримуючими» фразами, порадами чи будь-чим іншим, що вас обурює. Не будьте зараз толерантними і не підбирайте слова. Пишіть так, як вам боляче, бо інші не підбирають слів, коли вони роблять боляче нам.
⠀
#оксанакоролович #психологиня #психотерапевтка #психотерапія #дружинивійськових #родинивійськових #військові #життядружинивійськового #суспільство #війнавукраїні #психологіявійни

Психотерапевт Оксана Королович

27/08/2026

25/08/2026

24/08/2026

24/08/2026

21/08/2026

19/08/2026

17/08/2026

14/08/2026

12/08/2026

10/08/2026

Address

Telephone

Website

Alerts

Contact The Practice

Shortcuts

Share

Category

Listing takedown request