03/01/2026
4-й рік та 4-та зірка. Весною 22 року ніхто з нас добровольців не думав, що все затягнеться на довгі роки. Ми йшли захищати свою Батьківщину під звук Червоної калини.
Тепер вже не чути Червоної калини, вже немає Добровольців. Ми стали заручниками своєї совісті. Ми пішли першими але нас ніхто не захотів змінити. Ми не бачимо як зростають діти, ми не відчуваємо домашнє тепло та обійми дружини, про нас забувають на роботі, в професії та бізнесі, нами заткнули проблему та забули…
Я поставив собі питання: Чи б пішов я в 22 році, якщо б знав, що все так станеться? Я можу сказати ствердно Так! Так, я б пішов. Питання не в захисті Батьківщини, питання оцінці себе - чи ти є людина, чи ти маєш на гідність?
Тварина від поганого тікає, тільки людина може пройти через біль, щоб зберегти почуття гідності до себе. Достатньо зрадити себе раз та все життя жити як скотина.
Також минув третій рік, як пішов мій син Victor Petrovych на службу в ЗСУ. Він прийняв своє чоловіче рішення. Мене часто питали, чому ти не відговорив, не сховав, в крайньому разі десь біля себе на тепле місце не влаштував…
Я рахую, що кожен має право бути дорослим. Син прийняв рішення, як дорослий чоловік і я прийняв його як дорослого чоловіка, тому навіть не роздумував про його рішення. Він його прийняв і це була його гідність до себе.
Всіх з Новим роком!
