16/01/2026
Раніше я задавався питанням чому я не можу набрати навіть року тверезості і постійно зриваюсь..
Не один раз траплялось так, що я переривав реабілітацію достроково, на програмі «ресоціалізації» на центрі мені ставало некомфортно в домі, на мене давили стіни і ще мільйони причин щоб покинути реабілітаційний центр, я вважав що в мене були більш важливі питання, мені досить та що я вже пройшов курс. Але правда була в тому, що я намагався втекти від самого себе. Можливо і правда у мене були діла які були обовʼязковими, але я до них не був готовий, зараз поясню чому.
З роками я зрозумів, що комфорт починається з середини, якщо мені не комфортно, на центрі, то скоріш за все мені і не буде комфортно вдома. Таким чином намагаючись змінити зовнішні обставини, я навіть уявити не міг, що проблема всередині, а проблемою виявився звичайний стрес.
Почну з того, що у мене як у залежного поріг стресу, який витримує психіка, нижче чім у умовно незалежних людей, тим більш з роками вживання я втратив інші способи боротьби зі стресом, окрім як саме вживання. Перший рок мені здається найскладнішим по багатьом причинам, як правило це через страх що програма не працює і мені треба шукати щось інше або розчарування в собі і впевненість у тому, що я просто не можу бути тверезим, але це неправда. Якісний аналіз рецидиву допомагає позбутися більшості схожих думок. Я ж хочу поділитися своїми останніми висновками з моїх зривів.
Перший буде як раз знову на тему стресу і вигорання. Не важливо чи не було у мене сил хоть на якісь кроки стосовно одужання чи я відчував ейфорію тверезості, а потім вигорів, проблема одна. Я на своїх лекціях постійно розповідаю про НЕОБХІДНІСТЬ відпочинку та розваг і дуже важливо розділяти ці активності.
Коли я відпочиваю, я знижую рівень стресу, це муже бути сон (навіть денний), серіал, або інші домашні активності в умовах психологічної безпеки та довіри та оточення. Ні моє тіло, ні мій мозок не повинні бути в напрузі в цей час.
Розваги теж невідʼємна частина одужання, дуже довго я не розумів значення слова «розваги», а ще довше нічого не хотів і не розумів навіщо мені це якщо я не хочу. Фактом виявилось те, що якщо мені в тверезості не весело, то і тверезість мені не так вже і потрібна. Моє служіння як би воно мені не подобалось не є і не може бути моїм хоббі, як мінімум тому що в якийсь час саме це служіння може мені почати приносити стрес замість задоволення і взагалі набриднути. За перші півтора року я так і не зміг знайти своє хоббі, але з часом я помітив, що мені подобається готувати і вести інформаційні заняття, ходити в зал з моїм другом і багато інших речей більшість яких я робив не один, я знайшов себе у тому, щоб робити все що завгодно, але в хорошій компанії. Попри те ви можете розважатися і наодинці за книгою, ходити на прогулянки або в кіно чи театр, якийсь час я дуже полюбляв гуляти по городу, та ходити в безкоштовні музеї, головною метою є отримання задоволення без зусиль, розваг не треба добиватися чи заслуговувати на них, ними треба насолоджуватись.
Додам ще декілька інсайдів стосовно одужання, які мені допомагають:
Не одужуй на самоті.
Які б мені не здавались люди - занадто прості, занадто складні, ті яких не можна слухати, чи ті чий шлях у мене не спрацює, якщо я ставився до них неупереджено, то я помічав те, чого б не побачив в житті через свої ілюзії та шаблони. Не раз ставалося так що попри висміювання висловлювання оточенням через особистість людини, я міг почути дійсно важливі і тонкі речі, яких я раніше не помічав
Будь чесний хоча б перед собою
Я можу не договорити, прикрасити або відверто набрехати про свій стан і настрій оточуючим, але коли мені погано, я не роблю вид що у мене все добре, я шукаю допомоги, я не чекаю поки воно «само пройде», бо я знаю що цей стан є небезпечним для мене і мені в ньому некомфортно, я потребую допомоги, я йду і вирішую свою проблему - я іду на групу, виходжу на додаткову прогулянку с собакою, іноді навіть просто сидів мовчки в компанії друзів, головне заповнити голову якимись позитивними думками аби там не було тільки злоби, болю або ненависті.
Не чекай, дій!
Я не знаю звідки, але скоріш за все за час вживання в мене виникла звичка, що більшість проблем проходять самі по собі. Насправді це не так, вирішення деяких проблем потребують часу, але не всі. Як приклад, я довго не міг «знайти себе», хто я, чим хочу займатись, який я і чим буду заробляти на життя, але на одній з лекцій я почув «себе неможливо знайти, себе можна тільки побудувати». І я повірив. Я почав пробувати і пробувати, деякі речі почали мене цікавити, а пізніше я помітив, що чим більше я віддаю часу справі, тим більше вона мені подобається! Не навпаки, а саме справа мені подобалась, бо я нею займаюсь, а не я займаюсь нею бо вона мені подобається. Безумовно так не може бути у будь-кого і будь-де, я хочу сказати що потрібно починати щось робити, а якщо не сподобається, пробувати щось інше, бувало навіть так, що через час я повертався до своїх минулих хоббі, таких я катання на скейті або малювання, через якийсь час з новим інтересом!
Розвиток зробив з мавпу людину, алкоголь же повернув все на свої місця
Я почав вживати можна сказати з дитинства і пропустив багато чого з школи та коледжу, мене цікавили тільки наркотики. В тверезості виявилось, що я нічого не знаю і було взагалі не проблема! Я став залежний від всяких курсів та лекцій: я до сих пір не можу заснути без документального фільму про космос, історію чи психологію, я навчився грати на електрогітарі, піаніно і навчився вокалу, я проходив різні курси по трейдінгу та майнінгу криптовалют, курси малювання та багато чого іншого, моя неосвіченість стала не прокляттям, а благословінням. Я пізнавав цей великий і невідомий для мене світ, наче немовля.
Я міг би ще довго ділитись своїм досвідом, але текст вийде занадто довгою. Тому бажаю всім щоб ваша тверезість приносила вам задоволення, до зустрічі на нових лекціях!
