13/06/2026
з’являється інша реакція на драму, бо
не кожну бурю треба впускати всередину, не кожна чужа емоція має ставати моєю відповідальністю.
Я відчуваю глибше, розумію, що саме зі мною відбувається, не розсипаюсь там, де колись втрачала себе.
У 40 з’являється інше відчуття часу.
Не паніка, що “все минає”.
А ясність, час справді цінний.
І вже не хочеться витрачати його на випадкові розмови, чужі сценарії, стосунки без тепла, роботу без сенсу і життя “потім”.
Бо “потім” уже не звучить як гарантія🙃
Можливо, у 40 внутрішній критик не зникає повністю.
Але його голос уже не єдиний.
