Коуч PCC ICF Светлана Бочковская

Коуч PCC ICF Светлана Бочковская Leadership coach PCC ICF 🌐
Ментор для коучів▫️Тренер ▫️Супервізор▫️
Сертифікований практик з оцінки EI

Моя місія - відкривати і пробуджувати потенціал людини, її автентичність.

«Коучинг - про майбутнє, а терапія - про минуле» - на мій погляд, занадто спрощене твердження, оскільки життя людини не ...
09/09/2026

«Коучинг - про майбутнє, а терапія - про минуле» - на мій погляд, занадто спрощене твердження, оскільки життя людини не вкладається в такі прості рамки.

Це як визначитись:
«мені до розумних чи до красивих»? 😏

Як тренер університету CoachingUp, я часто пояснюю студентам різницю між коучингом і терапією. І часто починаю з одного:

немає кращого чи гіршого інструменту.
Є різні інструменти для різних запитів.

Коучинг сильний, але не всесильний.
І професійність не обмежується тим, щоб знати, як допомогти людині. Не менш важливо розуміти, коли потрібен інший фахівець. Саме з етичних міркувань.

Але як тоді зрозуміти, що потрібно саме вам?

Чи є простий спосіб відрізнити коучинг від терапії?
Коли варто йти до психотерапевта, а коли коучинг може бути саме тією підтримкою, якої зараз бракує?

Зібрала свої орієнтири в каруселі ⤴️

#коучинг #терапія #психолог #усвідомленість

Мої незвичні підсумки літа 😅2 478 км свободи, викликів, нових маршрутів і маленьких перемог над собою.Кожен маршрут - ou...
01/09/2026

Мої незвичні підсумки літа 😅

2 478 км свободи, викликів, нових маршрутів і маленьких перемог над собою.

Кожен маршрут - out of the box. Бо ніколи не знаєш, якими будуть наступні 500 метрів чи кілометр.
Де буде підйом.
Де закінчиться асфальт.
Де доведеться змінити маршрут.
А де раптом відкриється краєвид, заради якого все це було варте того… 🌞

І саме це мені найбільше подобається, коли не знаєш напевно, що буде далі. Добре тренує навичку почуватись впевненої в повній невідомості… головне не заблукати в лісі 😅

Іноді, щоб зрозуміти, на що ти здатна, треба просто сісти на велосипед і поїхати 😎

Мій особистий рекорд - 86 км за 3,5 години.
Наступна ціль 🎯 100+ км

Не знаю, якою буде ця дистанція.
Але знаю одне - я хочу спробувати. 🚴🏻‍♀️

А у вас є щось, що цього літа вийшло за межі того, що ви самі від себе очікували?

#велотерапія #лідерство #коучинг

Моя найзухваліша поїздка до Прабабки 😎70 км. 1300+ загублених калорій  по дорозі 8+ км тотального бездоріжжя. Підйом пон...
30/08/2026

Моя найзухваліша поїздка до Прабабки 😎

70 км.
1300+ загублених калорій по дорозі
8+ км тотального бездоріжжя.
Підйом понад 300 метрів.
І кілька моментів, коли я серйозно запитувала себе: «А навіщо мені це було треба?» 😂

Я їхала до Прабабки - відомої вершини неподалік Вроцлава.

На старті все виглядало доволі просто: є маршрут - є велосипед - є ціль - поїхали.

А потім почалося «але»…

Дорога ставала дедалі більш схожою не на велосипедний маршрут, а на тест на виживання.
Багнюка.
Калюжі.
Каміння.
Пару раз занесло так, що трохи не злетіла з велосипеда.

І в якийсь момент я зрозуміла, що найбільша складність - уже не в дорозі.

Вона в моїй голові.

Бо коли стає важко, дуже легко почати домовлятися із собою: «Можна ж повернутися». 🙈

І тут я подумала про одну річ.

Мені до болі знайоме подолання себе як якийсь героїчний момент: зібралася, стиснула зуби - і перемогла.

Але я зрозуміла, набагато екологічніше момент за моментом запитувати себе: «Що я можу зробити зараз?»
Як пройти цей конкретний складний відрізок?
Як продовжувати рухатися, не маючи ніяких гарантій?

І, здається, саме це для мене і є одна з форм внутрішньої опори: «я не знаю, що буде далі. Але я можу вирішити, що робити зараз».

І так - я доїхала 💪😎

А у вас бували моменти, коли ви починали шлях, не уявляючи, наскільки складним він виявиться?

Що допомагало вам НЕ повернути назад?

#лідерство #внутрішняопора #стійкість #невизначеність #коучинг

На днях я запустила опитування:Що для вас складніше?✨ отримати відмову✨не мати можливості вплинути⠀І знаєте що? Усі одно...
28/08/2026

На днях я запустила опитування:
Що для вас складніше?
✨ отримати відмову
✨не мати можливості вплинути

І знаєте що? Усі одностайно обрали другий варіант - “неможливість вплинути”.

Мені здається, це дуже показово.
Бо з відмовою ми ще можемо щось зробити: прийняти її, прожити розчарування, змінити свої плани, піти далі.

А от коли ми дуже хочемо щось змінити, але не можемо - тут стає значно важче.

Чому?

Відмова сама по собі болить. Але відмова - це вже результат: «Я хотіла - мені сказали ні».
А неможливість вплинути ставить людину перед значно фундаментальнішим переживанням:

«Від мене тут нічого не залежить».

І це зачіпає нашу суб’єктність - переживання себе як того, хто може діяти, робити вибір, спричиняти зміни й певною мірою впливати на власне життя.

Простими словами суб’єктність - це відчуття: «Я є автором свого життя, а не лише людиною, з якою щось відбувається».

Таким чином, ми значно легше переносимо складність, коли можемо щось робити, наприклад, домовлятися або переконувати. Часом працювати більше або шукати інший спосіб чи виправляти помилку. Навіть важка ситуація стає психологічно переносимішою, поки всередині залишається: «я ще щось можу зробити».

❗️А тепер заберіть це.

І людина зустрічається з межею власної всемогутності:
- я не можу змусити іншу людину любити мене
- не можу змусити її залишитися
- не можу контролювати її рішення
- не можу гарантувати результат
- не можу змінити те, що вже сталося.

Саме тому безсилля так легко запускає контроль.

Продовження у каруселі ⤴️

Буду вдячна за ваші думки 💭 в коментарях

Ваша

#безсилля #контроль #емоційнаграмотність #психоедукація

UPD. Безсилля - почуття з дитинства, яке ми забираємо з собою у доросле життя⠀Один із найважчих дитячих досвідів - не ст...
11/08/2026

UPD. Безсилля - почуття з дитинства, яке ми забираємо з собою у доросле життя

Один із найважчих дитячих досвідів - не страх, не злість і навіть не образа.

БЕЗСИЛЛЯ.

Мама йде, а ти не можеш її зупинити.
Батьки сваряться, а ти не можеш їх помирити.
Тебе не чують/не розуміть твої потреби, а ти не можеш змусити почути.

Дорослий холодний, сердитий або відсторонений, а твоє життя все одно залежить від нього.

Дитина не може сказати:
«Це рішення дорослого. Це його відповідальність. Його вибір нічого не говорить про мою цінність».

Її психіка ще не здатна так розділити себе та дорослого. Тому, для дитини безсилля - надзвичайно важке переживання.
«Якщо я не потрібна мамі, то навіщо мені бути?»
Так вона пояснює те, що відбувається, через себе:
«Якщо мене залишили - значить, я не потрібна».
«Якщо мене не обрали - значить, я неважлива».
«Якщо мене не люблять так, як мені потрібно, - зі мною щось не так».

І тут важливо побачити різницю між двома фразами:
«Мама мене залишила» - це про те, що сталося.
«Мама мене не любить, я їй не потрібна» - це вже висновок дитини про себе і про зв’язок.

Тобто спрацьовує такий механізм:
подія ➡️ безсилля ➡️ дитяча інтерпретація ➡️ удар по власній цінності ➡️ захисна стратегія ➡️ повторення в дорослому житті.

Продовження див. у каруселі ⤵️

З любов’ю,
ваша

#емоційнаграмотність #безсилля #психоедукація

✨Чому одні розмови руйнують стосунки, а інші роблять їх глибшими?✨⠀Коли розмовляють двоє людей, до них в розмову приходя...
05/07/2026

✨Чому одні розмови руйнують стосунки, а інші роблять їх глибшими?✨

Коли розмовляють двоє людей, до них в розмову приходять їхній досвід, страхи, образи, очікування, переконання.

І… мозок 🧠

Сучасна нейронаука говорить, що мозок не просто сприймає слова співрозмовника. Він постійно прогнозує, що вони означають, спираючись на попередній досвід. Ми реагуємо не лише на сказане, а й на той сенс, який наш мозок миттєво створює.
І дуже часто ми не слухаємо іншу людину.
Ми чуємо власні інтерпретації про неї. 💔

Саме тому одна й та сама фраза для однієї людини звучить як турбота, а для іншої - як критика.

Коли в розмові керує его, мозок насамперед шукає загрозу.
«Мене не поважають»
«Мене не чують»
«Треба захиститися»

І тоді наша мета - не зрозуміти.
Наша мета - перемогти.
Довести.
Виправдатися.
Відстояти свою позицію.
Бути правими.

Але є й інша розмова.
Та, у якій ми свідомо відкладаємо власні інтерпретації й починаємо цікавитися реальністю іншої людини.

Замість: «Я знаю, що ти мав(ла) на увазі»
З’являється: «Допоможи мені зрозуміти, що ти зараз маєш на увазі?»

Саме в цей момент відбувається найцікавіше. Ми перестаємо автоматично реагувати із захисної позиції і
починаємо досліджувати, збирати нову інформацію про співрозмовника.
Це відкриває можливість побачити не лише власну інтерпретацію, а й реальність іншої людини.

Я все більше переконуюся: коли розмовляють два его - кожен захищає себе.
Коли зустрічаються дві людини - стається справжній діалог, та сама «розмова по душах», після якої хочеться не сперечатися, а обійняти.

Саме в такому просторі народжується правда тому, що обидва залишили місце для реальності іншого.

Останнім часом я все частіше ловлю себе на одному запитанні перед важливою розмовою: «Я зараз хочу довести свою правоту чи зрозуміти людину?»

Для мене саме з цього запитання починаються дорослі стосунки. ❤️

З любов’ю,
ваша

✨Чому одні розмови руйнують стосунки, а інші роблять їх глибшими?✨Коли розмовляють двоє людей, до них в розмову приходят...
05/07/2026

✨Чому одні розмови руйнують стосунки, а інші роблять їх глибшими?✨

Коли розмовляють двоє людей, до них в розмову приходять їхній досвід, страхи, образи, очікування, переконання.

І… мозок 🧠

Сучасна нейронаука говорить, що мозок не просто сприймає слова співрозмовника. Він постійно прогнозує, що вони означають, спираючись на попередній досвід. Ми реагуємо не лише на сказане, а й на той сенс, який наш мозок миттєво створює. І дуже часто ми не слухаємо іншу людину.
Ми чуємо власні інтерпретації про неї. 💔

Саме тому одна й та сама фраза для однієї людини звучить як турбота, а для іншої - як критика.

Коли в розмові керує его, мозок насамперед шукає загрозу.
«Мене не поважають»
«Мене не чують»
«Треба захиститися»

І тоді наша мета - не зрозуміти.
Наша мета - перемогти.
Довести.
Виправдатися.
Відстояти свою позицію.
Бути правими.

Але є й інша розмова.
Та, у якій ми свідомо відкладаємо власні інтерпретації й починаємо цікавитися реальністю іншої людини.

Замість: «Я знаю, що ти мав(ла) на увазі»
З’являється: «Допоможи мені зрозуміти, що ти зараз маєш на увазі?»

Саме в цей момент ми перестаємо автоматично реагувати із захисної позиції,
прогнозувати загрозу до дослідження нової інформації про співрозмовника.
Це відкриває можливість побачити не лише власну інтерпретацію, а й реальність іншої людини.

Я все більше переконуюся: коли розмовляють два его - кожен захищає себе.
Коли зустрічаються дві людини - стається справжній діалог, та сама «розмова по душах», після якої хочеться не сперечатися, а обійняти.

І саме в такому просторі народжується правда тому, що обидва залишили місце для реальності іншого.

Останнім часом я все частіше ловлю себе на одному запитанні перед важливою розмовою: «Я зараз хочу довести свою правоту чи зрозуміти людину?»

Для мене саме з цього запитання починаються дорослі стосунки. ❤️

З любов’ю,
ваша ♥️

Емоції не “трапляються” з нами. Наш мозок їх створює 👀⠀Це одна з ключових ідей сучасної нейронауки та теорії конструйова...
29/05/2026

Емоції не “трапляються” з нами. Наш мозок їх створює 👀

Це одна з ключових ідей сучасної нейронауки та теорії конструйованих емоцій Lisa Feldman Barrett.

Довгий час вважалося, що емоції - це готові автоматичні реакції:
страшно → страх,
небезпека → тривога,
втрата → сум.

Наче всередині нас є певний набір “кнопок”, які просто автоматично вмикаються залежно від ситуації.

Але сьогодні відома значно складніша й цікавіша річ: мозок не просто “зчитує” емоції. Він постійно аналізує сигнали тіла, порівнює їх із минулим досвідом, контекстом, памʼяттю, очікуваннями і буквально конструює емоційну реальність у моменті.

Наприклад, прискорене серцебиття саме по собі не означає конкретну емоцію.

Мозок може інтерпретувати його як:
тривогу, збудження, злість, закоханість,
передчуття небезпеки тощо. Залежно від того, який сенс він надає цьому стану.

І саме тому одна й та сама ситуація може викликати у різних людей абсолютно різні реакції.

Хтось сприйме мовчання як відторгнення.
Хтось - як втому.
Хтось - як образу або загрозу.
Не тому, що люди “надто емоційні”. А тому, що наш мозок постійно намагається пояснити, що зараз відбувається,
чи це безпечно, і як на це реагувати.

Це дуже важливо розуміти. Бо часто ми живемо так, ніби наші емоції - це абсолютна правда.

Хтось не відповів на повідомлення -
і всередині вже: «я неважливий».

Людина стала холоднішою - і мозок миттєво: «мене відкидають».

Хтось подивився не так -
і всередині вже тривога або сором.

У моменті це відчувається дуже реально.

Продовження у каруселі

А тепер найцікавіше…
Якщо емоції не просто «трапляються» з нами, а створюються мозком, запитайте себе:
❓Що насправді зараз інтерпретує мій мозок?
❓Яка емоція стоїть за цим?
❓І, керуючись цією емоцією, яке рішення я приймаю?

Буду вдячна за ваші думки в коментарях.
А якщо тема відгукнулась, збережіть або надішліть цей пост тому, кому він може бути корисним.

Ваш партнер зі свідомого мислення,
🤍

Коли буремне життя підкидає випробування одне за одним, особливо важливо пам’ятати про момент «тут і зараз».Бо мозок - м...
20/05/2026

Коли буремне життя підкидає випробування одне за одним, особливо важливо пам’ятати про момент «тут і зараз».

Бо мозок - майстер катастрофічних сценаріїв. Він легко переносить нас у страх, тривогу, «а що якщо…».

І в такі моменти мене рятують дуже прості речі:
✨вид із вікна літака
✨подорожі і кава в новому місті
✨сонце на обличчі
✨дорога
✨розмови
✨велосипед і найкращі Нідерландські дороги ☺️

Саме фокус уваги на маленьких живих моментах повертає відчуття, що життя - не тільки про виживання, контроль і тривогу…

А ще про відчувати, бачити, бути.

Тут.
Зараз. 🤍

Моя недільна подорож до NL 🇳🇱
Утрехт ➡️ Гаага ➡️ Хаафтен ➡️Ден бош ➡️ Залтбоммел ➡️ Ваарденбург ➡️ Castle De Haar

✨Першотравнева  #велотерапія ✨і мої 200+ км за вікенд 🚴‍♀️Або коротко про те, як переналаштовується психікаМи звикли вир...
05/05/2026

✨Першотравнева #велотерапія ✨
і мої 200+ км за вікенд 🚴‍♀️

Або коротко про те, як переналаштовується психіка

Ми звикли вирішувати все головою:
думати, аналізувати, щось собі пояснювати, розкладати по поличках.
Але, чомусь, легше не стає.

Бо частину речей не треба думати.
Їх треба… «проїхати».

Перші кілометри - думки гримлять, як посуд після сварки.
Десь після 20 - з’являється фокус і дихання.
Далі - тіло бере кермо на себе.
А потім стається магія - наступає тиша.

На велосипеді це працює просто:
ти крутиш педалі, нервова система виходить з режиму напруження.
Адреналін згорає.
Тіло завершує те, що ти носиш у собі тижнями.

І раптом виявляється: не всі проблеми треба вирішувати прямо зараз.
Деякі - достатньо перестати носити в собі!

Для мене ці 200+ - це про повернення собі «внутрішньої тиші», коли навколо все сиплеться як картковий будинок.
Це про повернення собі опори і витримки.

І чесно?
Це один із найекологічніших способів не зриватись на близьких, коли накриває і не з’їсти себе зсередини.

Іноді найкраще, що ти можеш зробити для своєї психіки - це просто сісти на велосипед і поїхати куди очі дивляться.
І можливо, загубити десь по дорозі свій страх невідомості і розрядити тривогу.
Бо тривога - це незавершена дія в тілі.

Тому після поїздки стає легше, навіть якщо проблема нікуди не зникла.

Особливо важливо для людей з підвищеною тривогою і контролем.
Так, світ неконтрольований.
Але:
✅ ти крутиш - ти рухаєшся
✅ ти вибираєш маршрут
✅ ти доїжджаєш
І мозок отримує сигнал 🔔: «я можу впливати хоча б на щось».

Такі справи, друзі 😁
А як ви справляєтесь зі стресом?

#емоційнагігієна #стрес #емоційнаграмотність

Address

Kyiv

Alerts

Be the first to know and let us send you an email when Коуч PCC ICF Светлана Бочковская posts news and promotions. Your email address will not be used for any other purpose, and you can unsubscribe at any time.

Contact The Practice

Send a message to Коуч PCC ICF Светлана Бочковская:

Shortcuts

Share

Category