20/08/2026
Зустріч з міністром
19 серпня 2026 року відбулася зустріч президентки ГО "Союз "Золотий Вік України" Яна Баранова, Народного депутата України Sviatoslav Yurash з новопризначеним міністром юстиції Денисом Масловим.
Під час зустрічі Яною Барановою були окреслені проблеми та порушені актуальні стратегічні питання, що стосуються ресоціалізації засуджених та дотримання прав людини в місцях позбавлення волі .
Пану міністру були надані пропозиції та шляхи вирішення проблем у розгорнутому та стислому вигляді на ознайомлення.
Пропозиції підготовлені волонтерами ГО "Союз "Золотий Вік України" , викладачами освітнього простору для засуджених, Геннадієм Буряком та Шухратом Насировим.
Перелік питань :
ПИТАННЯ №1
Про дискримінаційний підхід при заміні довічного позбавлення волі на строкове покарання та порушення принципу зарахування строку відбутого покарання
Проблематика:
Відповідно до положень ст. 82 Кримінального кодексу України, засудженим до довічного позбавлення волі, яким замінено невідбуту частину покарання більш м'яким, фактично призначається новий строк позбавлення волі в межах від 15 до 20 років. При цьому раніше відбутий строк покарання (до моменту заміни) анулюється, не зараховується та не підлягає обліку при визначенні нового строку. Це породжує системний юридичний хаос та неоднакове застосування закону.
Зазначена норма породжує низку фундаментальних порушень:
1. Явна дискримінація цієї категорії засуджених. Загальне правило для всіх інших засуджених, яким суд пом'якшує покарання (в тому числі при застосуванні ст. 82 КК України в інших випадках), передбачає зарахування фактично відбутого строку. Для засуджених до довічного позбавлення волі це правило не діє — вони поставлені в гірше становище, що є прямою дискримінацією за ознакою тяжкості вчиненого злочину, без жодних об'єктивних критеріїв для такого диференційованого підходу.
2. Порушення принципу рівності перед законом, закріпленого ст. 24 Конституції України. Конституція гарантує рівні конституційні права і свободи та рівність перед законом, забороняючи привілеї чи обмеження. Норми кримінального закону не можуть встановлювати різні правила зарахування строку покарання для осіб, які перебувають в однаковому правовому статусі — засуджених, щодо яких застосовано інститут заміни покарання більш м'яким.
3. Порушення ст. 73 КК України (обчислення строків позбавлення волі). Загальні засади обчислення строків передбачають, що строк покарання обчислюється з моменту набрання вироком законної сили, а час попереднього ув'язнення зараховується. Відсутність зарахування фактично відбутого строку при заміні довічного позбавлення волі суперечить системному тлумаченню цієї норми та загальним засадам кримінального права.
4. Невідповідність Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (ст. 14). Конвенція забороняє дискримінацію при користуванні правами та свободами, визнаними в ній. В даному випадку дискримінація відбувається при реалізації права на справедливе покарання та на зарахування строку відбутого покарання.
5. Порушення принципу верховенства права та положень ст. 9 КПК України. Суд, застосовуючи закон, повинен керуватися загальними засадами права. Норми, що створюють штучні, необґрунтовані винятки з загальних правил, суперечать цьому принципу.
ПИТАННЯ №2
Про системну відмову судів у застосуванні компенсаційних механізмів за неналежні умови тримання з формальних підстав та ігнорування принципу верховенства права
Проблематика:
Суди першої інстанції, розглядаючи клопотання засуджених про застосування компенсаційних заходів (скорочення строку покарання, заміна покарання більш м'яким, зняття судимості) у зв'язку з триманням у неналежних умовах, масово відмовляють у задоволенні таких клопотань з виключно формальних процесуальних підстав, посилаючись на:
1. Відсутність спеціальної процедури розгляду таких клопотань у КПК України;
2. Відтермінування набрання чинності окремими положеннями Закону № 4093-IX;
3. Посилання на законопроекти, які не набрали чинності (зокрема, № 13645).
При цьому суди ігнорують чинні норми Конституції України, положення ст. 9 КПК України (застосування Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права), а також сам факт існування Закону № 4093-IX, який набрав чинності 01.01.2025 року та створив матеріальне право на компенсацію.
Зазначена ситуація породжує низку фундаментальних порушень:
1. Порушення принципу верховенства права (ст. 8 Конституції України). Суди підміняють чинний закон законопроектом, який не має юридичної сили, що є неприпустимим у правовій державі. Суд не має права відмовляти в застосуванні закону, який є чинним, посилаючись на відсутність підзаконних актів або процедурних норм. Це суперечить ст. 19 Конституції України, яка зобов'язує органи державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
2. Порушення права на доступ до правосуддя та справедливий суд (ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції). Відмова в розгляді справи по суті з формальних підстав фактично позбавляє засудженого права на судовий захист. Принцип територіальної підсудності не може бути перешкодою для доступу до правосуддя, особливо для осіб, позбавлених волі, які не мають можливості вільно обирати суд. Єдиним судом, до якого засуджений має реальний доступ, є суд за місцем відбування покарання (ст. 539 КПК України).
3. Порушення ст. 9 КПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ». Суди не застосовують практику Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права. У справі «Сукачов проти України» ЄСПЛ визнав системною проблему переповненості камер та зобов'язав державу запровадити ефективний засіб юридичного захисту, який передбачає скорочення строку покарання. Закон № 4093-IX є саме таким засобом. Відмова в його застосуванні нівелює виконання рішення ЄСПЛ.
4. Порушення принципу рівності перед законом (ст. 24 Конституції України). Засуджені, які тривалий час перебували в неналежних умовах (у справі Буряка Г.В. — 8176 днів), опиняються в гіршому становищі порівняно з іншими особами, оскільки суди відмовляють їм у компенсації через відсутність процедури, хоча матеріальне право на таку компенсацію вже існує.
5. Ігнорування ч. 4 ст. 115-1 Кримінально-виконавчого кодексу України. Ця норма прямо передбачає, що до заходів відшкодування за неналежні умови тримання належить скорочення строку покарання, заміна покарання більш м'яким або зняття судимості. Відтермінування набрання чинності п. 1 ч. 4 ст. 115-1 КВК України (абз. 3 п. 1 розділу II «Прикінцеві положення» Закону № 4093-IX) стосується виключно процедурних механізмів внесення змін до КК та КПК, але не скасовує матеріального права особи на компенсацію за доведений факт неналежних умов тримання.
ПИТАННЯ №3
Про надання засудженим, які навчаються та займаються самоосвітою, дозволу на користування ноутбуками для опанування професій у сфері створення цифрових продуктів
Проблематика:
Чинне законодавство та підзаконні акти Міністерства юстиції не врегульовують питання користування засудженими портативними комп'ютерами (ноутбуками) з метою навчання, самоосвіти та опанування сучасних цифрових професій. Засуджені, які виявляють бажання здобувати знання у сфері автоматизованого проектування, програмування, дизайну, створення цифрових продуктів та інших ІТ-професій, позбавлені технічної можливості для реалізації цього права, оскільки:
1. Персональні комп'ютери не включені до переліку дозволених речей та предметів, які засуджені можуть мати при собі.
2. Відсутня нормативно-правова база, яка б визначала умови та порядок використання засудженими портативної комп'ютерної техніки в освітніх цілях.
3. Адміністрації установ виконання покарань не мають чітких правових підстав для вирішення цього питання на рівні внутрішніх розпоряджень.
Зазначена ситуація породжує низку фундаментальних порушень:
1. Порушення конституційного права на освіту та самоосвіту (ст. 53 Конституції України). Відповідно до ч. 3 ст. 63 Конституції України, засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду. Засуджені не позбавлені права на освіту та самоосвіту, вони лише обмежені у волі та свободі пересування. Відсутність доступу до сучасних засобів навчання фактично нівелює реалізацію цього права та перешкоджає соціальній реабілітації засуджених після звільнення.
2. Порушення права на працю та професійну підготовку (ст. 43 Конституції України). Згідно зі ст. 8 Кримінально-виконавчого кодексу України, засуджені мають право на оплачувану працю згідно із законодавством про працю. Однак право на професійне навчання та підготовку до майбутньої трудової діяльності не може бути реалізоване без доступу до відповідних технічних засобів. Опанування професій у сфері створення цифрових продуктів (програмування, 3D-моделювання, автоматизоване проектування, дизайн тощо) є одним із найбільш перспективних шляхів для подальшої трудової адаптації засуджених після звільнення.
3. Порушення права на повагу до людської гідності (ст. 28 Конституції України, ст. 8 КВК України). Відповідно до ст. 8 КВК України, засуджені мають право на гуманне ставлення та на повагу їх людської гідності. Неможливість реалізувати свої інтелектуальні та творчі здібності, здобувати нові знання та професійні навички принижує гідність засудженої особи та суперечить загальним принципам виправлення та ресоціалізації.
ПИТАННЯ №4
Про створення правових умов для дистанційного працевлаштування засуджених у сфері цифрових послуг
Проблематика:
Засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, не позбавлені права на працю. Відповідно до ст. 8 Кримінально-виконавчого кодексу України, засуджені мають право на оплачувану працю згідно із законодавством про працю. Натомість чинне законодавство та відомчі нормативні акти не врегульовують питання дистанційного працевлаштування засуджених у сфері цифрових послуг.
На практиці існує значний попит на виконання засудженими цифрових робіт (наприклад, автоматизоване проектування ремонтів приміщень, 3D-моделювання, дизайн, програмування, створення цифрових продуктів). Виконання таких робіт потребує лише комп'ютерної техніки та програмного забезпечення, без постійного доступу до інтернету, — достатньо разового відправлення готового файлу замовнику.
Однак через відсутність чіткої правової процедури засуджені не можуть легально реалізувати своє право на працю в цій сфері, що призводить до:
1. Неможливості реалізації права на працю (ст. 43 Конституції України, ст. 8 КВК України).
2. Втрати можливості соціальної реабілітації та отримання професійних навичок, затребуваних на ринку праці після звільнення.
3. Неотримання засудженими легального заробітку та сплати податків до державного бюджету.
4. Стримування розвитку цифрової економіки через невикористання наявного трудового потенціалу.
ПИТАННЯ №5
Про надання засудженим права користуватися банківськими картками для придбання продуктів, особистих речей, предметів культурної сфери та надання допомоги рідним
Проблематика:
Відповідно до ч. 3 ст. 63 Конституції України, засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду. Серед цих прав – право на власність (ст. 41 Конституції) та право на соціальний захист.
Чинне законодавство, зокрема ст. 8 Кримінально-виконавчого кодексу України, встановлює основні права засуджених, однак не регулює питання доступу до сучасних фінансових інструментів. На практиці засуджені не можуть легально користуватися банківськими картками для:
1. Придбання продуктів харчування та особистих речей у магазинах при установах виконання покарань;
2. Придбання предметів культурної сфери (книги, навчальна література, творчі матеріали);
3. Надання фінансової допомоги рідним та близьким;
4. Отримання коштів від рідних у безготівковій формі;
5. Формування заощаджень та набуття навичок фінансової грамотності.
ПИТАННЯ №6
Про право засуджених на самостійний вибір форми харчування шляхом відмови від стандартного добового раціону з перерахуванням відповідних коштів на особистий рахунок
Проблематика:
Відповідно до чинного законодавства, держава забезпечує засуджених до позбавлення волі безоплатним харчуванням за встановленими Кабінетом Міністрів України нормами . Проте чинні нормативно-правові акти не передбачають можливості для засудженого добровільно відмовитися від стандартного раціону з одночасним перерахуванням вартості добового харчування на його особистий рахунок для самостійного придбання продуктів.
Така ситуація призводить до:
1. Позбавлення засудженого свободи вибору щодо власного харчування та способу його організації.
2. Неможливості врахувати індивідуальні потреби в харчуванні (дієтичні, релігійні, медичні показання, особисті уподобання).
3. Обмеження можливості засудженого самостійно піклуватися про власне здоров'я шляхом формування індивідуального раціону.
4. Нераціонального використання бюджетних коштів у випадках, коли засуджений не споживає частину продуктів із стандартного раціону.
Правові підстави для впровадження механізму:
1. Людина, її життя і здоров'я визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції України) . Держава відповідає перед людиною за свою діяльність, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Це положення зобов'язує державу створювати умови, за яких засуджений може самостійно піклуватися про власне здоров'я.
2. Засуджений не позбавлений права на повагу до людської гідності (ст. 28 Конституції України, ст. 8 КВК України). Відповідно до ч. 3 ст. 63 Конституції України, засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду. Право на вибір способу харчування не є таким обмеженням.
3. Чинне законодавство вже передбачає право засуджених на придбання продуктів харчування за власні кошти. Відповідно до ст. 108 Кримінально-виконавчого кодексу України, засуджені мають право придбавати за безготівковим розрахунком продукти харчування на гроші, зароблені в колоніях, одержані за переказами, за рахунок пенсії та іншого доходу, без обмеження їх обсягу . Це свідчить про те, що система придбання продуктів у магазинах установи вже існує та є дієвою.
4. Відсутність прямої законодавчої заборони на запропонований механізм. Жоден закон України не містить прямої заборони для засудженого на відмову від стандартного харчування з перерахуванням коштів на особистий рахунок. Таке рішення може бути прийняте на рівні відомчого нормативно-правового акта.
ПИТАННЯ №7
Про вдосконалення правового регулювання довгострокових побачень засуджених як інструменту ресоціалізації
Проблематика:
Відповідно до ст. 110 Кримінально-виконавчого кодексу України, засуджені мають право на короткострокові побачення тривалістю до чотирьох годин і тривалі — до трьох діб . Чинним законодавством встановлено, що тривалі побачення надаються один раз на три місяці з правом спільного проживання виключно з близькими родичами .
Разом із тим, чинна нормативно-правова база має прогалини, які стримують розвиток цього інституту як потужного інструменту ресоціалізації:
1. Обмежена періодичність — одне тривале побачення на три місяці є недостатнім для підтримання належних соціальних зв'язків засудженого з родиною, що є ключовим фактором успішної ресоціалізації після звільнення.
2. Відсутність чіткого механізму залучення благодійних та комерційних структур до облаштування та утримання кімнат тривалих побачень.
3. Неврегульованість питання спрямування коштів від надання послуг з користування кімнатами побачень виключно на розвиток інфраструктури установи.
Правові підстави для впровадження запропонованих змін:
1. Міжнародні стандарти. Європейські пенітенціарні правила (Рекомендація Rec(2006)2 Комітету Міністрів Ради Європи) передбачають, що метою пенітенціарної діяльності є підтримання і зміцнення зв'язків з родичами та громадськістю в інтересах засуджених та їхніх сімей . Правила наголошують, що засуджені не повинні втрачати почуття самоповаги та особистої відповідальності, а умови життя у місцях позбавлення волі мають бути сумісними з людською гідністю .
2. Конституційне право на соціальний захист (ст. 46 Конституції України). Право на підтримання сімейних зв'язків є складовою соціального захисту особи, яка перебуває в місцях позбавлення волі.
3. Відсутність законодавчих перешкод для врегулювання на рівні відомчих актів. Питання періодичності, порядку проведення побачень та оплати за користування кімнатами побачень регулюються Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, які затверджуються Міністерством юстиції України.
ПИТАННЯ №8
Про перегляд доцільності застосування позбавлення волі та розширення практики альтернативних покарань, не пов'язаних з ізоляцією від суспільства
Проблематика:
Чинна система кримінальних покарань в Україні передбачає позбавлення волі як один із основних видів покарань, що застосовується за більшість злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України, на строк від одного до п'ятнадцяти років . При цьому витрати держави на утримання одного засудженого становлять близько 14 165 гривень на місяць, або близько 470–472 гривень на добу. Важливо, що близько 70% цієї суми — це витрати на утримання персоналу, комунальні послуги та інфраструктуру установ, а прямі витрати на потреби засудженого становлять лише кілька десятків гривень на добу.
Така ситуація призводить до:
1. Надмірного бюджетного навантаження — утримання осіб, які не становлять значної суспільної небезпеки, обходиться державі в сотні мільйонів гривень щорічно.
2. Відсутності диференційованого підходу — до позбавлення волі засуджуються особи, які могли б відбувати покарання без ізоляції від суспільства.
3. Низької ефективності ресоціалізації — тривале перебування в умовах ізоляції ускладнює соціальну адаптацію після звільнення та підвищує ризик рецидиву.
4. Невідповідності європейським стандартам — Європейські пенітенціарні правила та Рекомендація CM/Rec(2017)3 Комітету Міністрів Ради Європи передбачають розширення застосування громадських санкцій та заходів, не пов'язаних із тюремним ув'язненням .
Порушені у цьому зверненні питання стосуються фундаментальних прав людини, гарантованих Конституцією України, та відповідають європейським стандартам поводження із засудженими особами. Вони не потребують значних бюджетних витрат, але здатні суттєво покращити умови тримання засуджених, сприяти їх соціальній реабілітації та ресоціалізації, а також зменшити соціальну напругу в суспільстві.
Усі вісім питань можуть бути вирішені на рівні відомчих нормативно-правових актів Міністерства юстиції України або шляхом законодавчих ініціатив через Кабінет Міністрів України.
Ми готові до подальшої конструктивної співпраці та надання додаткової інформації в межах нашої компетенції.
Чекаємо на зворотній зв'язок .
На знак поваги, готовності та відкритості до взаїмодії Яна Баранова передала пану міністру подарунок , зроблений у місцях позбавлення волі .
#правалюдини #ресоціалізація #освіта #працевлпштування #безпекасуспільства
