03/08/2026
Регрес як передумова зростання
Одна із зрозумілих функцій регресивної поведінки це звичайно захист, що виглядає як редукція розвинутих на даний момент поведінкових навичок, які дають змогу швидко та ефективно регулюватись в життєвих обставинах та в контакті з іншими, до більш простих, ранішніх, дитячих проявів з характерними почуттями страху, переляку, завмирання, тремтіння. Сенси ідеї регресу як захисту можуть бути сформульовані так: «якщо я менший, то не викликатиму бажання зі мною конкурувати», «я буду не помітним», «меншого не бʼють», «коли я плакав в дитинстві, оточуючи про мене турбувались та заспокоювали».
Регрес викликає почуття безпорадності та розгубленості, підборіддя тремтить, відчуття власного тіла і здатність ним поволі керувати зменшується якщо не втрачається повністю. Усвідомлення ситуації стає розірваним та мерехтливим, наче зʼявляються прогалини в тільки що цілісному сприйнятті і пробіли по неволі заповнюються тими самими почуттями страху та загрози.
Стан наповнений страхом та переживанням загрози перестає бути диференційованим та втрачає властивість емоційного переживання (тобто явища короткотривалого, реактивного та кінцевого), затоплюючи людину повністю без права на вибір.
В допомогу приходить проективна функція сприйняття та робить свою роботу по відновленню цілісності та зрозумілості того, що відбувається прямо зараз.
Страх стає однорідним і невіддільним від власного Я, а всі протилежні почуття як-то агресія, впевненість та ясногранність Self відщеплюючись проекуються назовні, роблячи іншого більшим, ціліснішим та «головнішим».
Звичайно «більший» може набувати різних характеристик, адже образ відбудовується із цеглинок історії людини, що регресує, набуваючи позитивних (більший піклувальник) або негативних (більший загрозливий) якостей.
Яких би проективних властивостей не набував «більший», регрес втілює собою, на мій погляд, дуже важливу потребу людини в вертикалі, а точніше в постійному знаходженні символічного великого, дорослого, більшого, творця-це вже питання актуального колективного знання.
Цей «більший» символізую собою захист (тобто агресивність до інших, що несуть загрозу), гнів якого страшний та вбивчий, відповідно треба бути непомітним для нього, а краще маленьким та слухняним.
Також цей вічний пошук вертикалі втілює глибинну потребу в сліпоті по відношенню до власної агресивності, дієвості та, звичайно, відповідальності, що дає змогу зберегти позитивне (насправді інфантильне) переживання себе.
І знаєте, я думаю це нормальний процес в разі, коли його можна дослідити та зрозуміти його користь та ціну.
Тепер трошки про нормальність пошуку вертикалі в повсякденності через деякі приклади:
* В потребах-коли холодно, або вбиває спрага, немає мені діла до високого, до самоактуалізації або втіхи в естетичному задоволенні
* Дитина враховує слово батька та переживає фрустрацію в кореляції бажань та правил
* Дія має наслідок і якщо все склалось з мисленням, то наслідок передбачається та має вплив на рішення
* Опори знаходяться в старших та досвідченіших для навчання, в рівних для формування референтної групи та конкуренції, діти наслідують батьків і тд
Прикладів пошуку вертикалі і, відповідно, регресу в стресових обставинах годі і шукати, ми живемо в вирі руйнувань в яких ці психологічні процеси широко представлені в створенні ідеалів
Ну і звичайно більш символічні приклади пошуку вертикалі:
* Коли ви дивитесь в небо і спостерігаєте за хмарами, що ви відчуваєте?
* Коли ви вражені висотою гори і з захопленням намагаєтесь відшукати її верхівку , що з вами? Який/а ви?
* Коли ви їдете до океану і завмираєте дивлячись в небокрай, що з вами відбувається?
* Віра в усіх проявах являє собою намагання наблизитись до чогось, що більше ніж дотикальний і навіть відчутний досвід, до чогось, що викликає полегшення.
* Ну і звичайно, коли ви бачите смерть та руйнування, та заворожені естетикою огидного не можете відвести погляд. Що з вами?
І в чому сенс цих явищ та спостережень?
Особисто я переживаю спокій в освідомленні своєї меншини, а іноді страх своєї дрібноти та кінцевості. А частіше одночасно спокій та страх.
Але цікаво те, що інші проблеми, які навантажували мої думки та фантазії набувають меншовартості, стають диференційованими та окремими, їх можна нарешті розглянути, а не тільки розчинятись в них, переживаючи перенавантаження та безпорадність.
В проективному шарі взаємодії, зокрема в психотерапії, регрес завжди передбачає розщеплення на однорідні протилежності, де регресуючий бере на себе вразливість та безпорадність, а інший відповідно ту саму силу якої так не вистачає для балансування піднятих в середині переживань.
Регрес є важливою частиною життєвого досвіду, враження від того, що сприймається загострюються і виникає однорідне переживання себе та світу, яке в разі повільного і уважного дослідження, розвивається в оксюморон, стаючи переживанням страшної сили, огидної краси, тривожного спокою, вразливої агресивності.
В терапії це дає змогу поступово усвідомлювати та проживати безсилля, безпорадність, жах, самотність та біль які вже стались колись і як торфовища тліли в середині іноді вириваючись назовні у вигляді розщеплення та регресу.
Регрес це можливість:
* Дорости до цілого, інтегруючи відщеплене.
* Регрес це шанс віднайти в середині однорідний та ідеалізований образ себе самого, який спонукає до безжалісної вимогливості до себе та створює ідолів в інших.
* Це змога усвідомити власну слабкість, обмеження та реальні можливості які можна розвивати та втілювати.
* Усвідомлення потреби в вертикальній опорі, як би вона не символізувалась, стосунки з якою дарують спокій та впевненість.
Свідоме чи несвідоме уникання регресу створює образ з псевдо силою та псевдо дорослістю, втома від якого колись стане більшою за вигоду і образ розсиплеться.
І знаєте, зростає дитина, а дитина щира, вразлива та іноді регресуюча.
#костянтинкарпан
#міжроздумами
#константинкарпан
#размышлениямежду
