12/09/2026
Відпустити того, хто ще живий
Є втрати, після яких людина приходить на цвинтар.
А є втрати, після яких вона продовжує бачити того, кого втратила, у магазині, в телефоні, на вулиці, у спогадах. Ця людина може бути живою. Вона може навіть жити зовсім поруч.
Але стосунків уже немає.
Іноді це розрив.
Іноді нерозділене кохання.
Іноді людина сама пішла.
А іноді найболючіший варіант: людина залишилася поруч, але зрадила.
І тоді партнер може говорити: «Я не можу її втратити».
Хоча насправді він уже переживає втрату.
Зрада як втрата
Зрада може забрати набагато більше, ніж с**суальну ексклюзивність.
Вона може забрати відчуття безпеки.
Довіру.
Уявлення про спільне минуле.
Віру в майбутнє.
Навіть власне уявлення про себе.
«Як я міг цього не помітити?»
«Як вона могла так зі мною вчинити?»
«Невже все, що між нами було, було неправдою?»
Саме тому для деяких людей зрада переживається майже як катастрофа.
Дослідження показують, що романтична зрада справді може переживатися як травматичний досвід. У частини людей після неї виникають симптоми, подібні до посттравматичних: нав'язливі спогади, сильна тривога, порушення сну, постійне прокручування подій, емоційна нестабільність.
Але тут є дуже важливий момент.
Втратити стосунки і втратити людину фізично не одне й те саме.
Проте психіка в обох випадках може проходити через процес горювання.
Втрата може бути ще до розриву
Я часто працюю з людьми, які формально ще перебувають у стосунках.
А психологічно вже давно живуть після їх закінчення.
Один партнер ще сподівається.
Другий уже пішов.
Один чекає повідомлення.
Другий відповідає дедалі рідше.
Один будує майбутнє.
Другий уже будує його без нього.
Особливо складною буває ситуація нерозділеного кохання.
Людина не втрачає реальні стосунки, бо їх, можливо, ніколи не було.
Вона втрачає можливість, яку роками уявляла.
Іноді саме цю можливість відпустити найважче.
Історія Оксани
Колись до мене звернулася молода жінка. Назвемо її Оксаною.
Вона жила в робочому гуртожитку. Там вона познайомилася з чоловіком, назвемо його Тарасом.
Він був старший, мав сім'ю.
Згодом його сім'я виїхала з гуртожитку, але сам Тарас продовжував приходити до Оксани.
І багато років говорив їй приблизно одне й те саме:
«Я залишу сім'ю».
«Ми будемо разом».
«Трохи почекай».
Вона чекала.
Рік.
Другий.
Третій.
Так минуло близько десяти років.
Оксана фактично не будувала власного життя. Не створювала інших стосунків. Вона чекала, коли Тарас нарешті стане її чоловіком.
Зрештою вона поставила питання прямо:
«Ти одружишся зі мною чи ні?»
І знову почула не відповідь, а вагання.
Тоді вона звернулася до мене.
Для мене це була не просто історія про чоловіка, який не виконав обіцянки.
Це була історія про психологічну залежність від надії.
Ми працювали.
Через три сеанси Оксана сказала, що відчула щось дуже просте:
«Мені вже байдуже».
Вона перестала чекати.
Перестала жити майбутнім, яке їй хтось обіцяв.
І тут сталося цікаве.
Вона раптом почала помічати чоловіків, яких раніше просто не бачила.
Тих, хто запрошував її на каву.
У кіно.
На прогулянку.
Робив компліменти.
Вони були поруч і раніше.
Але психологічно Оксана була зайнята.
Її місце в стосунках було зайняте людиною, яка фактично не була її партнером.
Через кілька тижнів Тарас зателефонував мені.
Він знав, що вона приходила до мене, бо раніше сам звертався з нею через її депресивний стан.
І дуже обурено сказав:
«Отдайте мне мою Оксану. Что вы с ней сделали? Я уже для нее безразличный».
Я подумав: а хіба це не один із найкращих результатів терапії?
Вона не перестала бути Оксаною.
Вона просто перестала бути чиєюсь заручницею.
Що насправді потрібно відпустити?
Іноді ми думаємо, що повинні забути людину.
Але забути людину неможливо.
Та й не потрібно.
Потрібно відпустити те, що тримає нас біля неї.
Надію.
Фантазію.
Обіцянку.
Образ майбутнього.
Потребу довести свою цінність.
Постійне очікування.
А іноді навіть саму травматичну історію, яка знову і знову запускається всередині.
Саме тут у психотерапії можуть бути корисними травмафокусовані методи.
EMDR і Mental Trauma Therapy
EMDR добре відомий як метод роботи з травматичними спогадами. Він допомагає переробляти травматичний досвід так, щоб спогад переставав щоразу викликати таку саму силу емоційної та тілесної реакції. Дослідження підтримують застосування EMDR насамперед у роботі з посттравматичними симптомами, хоча сила доказів залежить від конкретного розладу та ситуації.
Умовно я б сказав так.
EMDR часто працює як точна робота з конкретними травматичними епізодами.
Наприклад:
«Я побачила його листування».
«Він сказав, що більше мене не кохає».
«Я побачив їх разом».
«Вона сказала, що закохалася в іншого».
Ми можемо брати ці ситуації одну за одною.
Але в моїй практиці є й інший підхід, Mental Trauma Therapy, MTT.
У MTT ми шукаємо не тільки окрему подію, а травматичний вузол, який може запускатися в багатьох різних ситуаціях.
Умовно його можна уявити як вузол «підкова».
Він може відчуватися, наприклад, у ділянці сонячного сплетіння.
Людина описує тілесний сигнал: де він знаходиться, який він за формою, температурою, рухом, на що схожий.
Одночасно є емоційний сигнал.
І є когнітивний сигнал, тобто переконання:
«Я нікому не потрібна».
«Мене завжди залишають».
«Я недостатньо хороша».
«Я ніколи не буду щасливою».
Якщо один і той самий вузол запускається у десяти різних життєвих ситуаціях, робота тільки з десятьма ситуаціями може бути не найекономнішим шляхом.
У MTT ми шукаємо саме цей повторюваний вузол.
І працюємо з ним.
Тоді одна опрацьована структура може впливати на цілу групу ситуацій, у яких вона проявлялася.
У цьому я бачу одну з переваг MTT.
Але є й важливе уточнення.
EMDR має значно ширшу міжнародну дослідницьку базу. MTT у тому вигляді, в якому я його використовую і описую, є моїм професійним терапевтичним підходом, і його не варто подавати як метод із такою самою кількістю контрольованих досліджень, як EMDR.
Тому я не ставлю питання:
«Що краще, EMDR чи MTT?»
Я ставлю інше питання:
«Що саме зараз потрібно цьому пацієнтові?»
Якщо перед нами один дуже чіткий травматичний епізод, EMDR може бути прекрасним вибором.
Якщо я бачу повторюваний патерн, який проходить через багато ситуацій, мені може бути цікавіше працювати з травматичним вузлом.
У MTT я також можу працювати не тільки з минулим.
Ми можемо працювати з тим, що відбувається зараз.
І з тим, як людина хоче жити далі.
Тобто не просто прибрати біль від учорашнього дня, а допомогти психіці сформувати інший досвід сьогодення і майбутнього.
Відпустити не означає перестати любити
Це дуже важливо.
Іноді людина думає:
«Якщо я його відпущу, значить, я його більше не люблю».
Ні.
Відпустити можна навіть того, кого любиш.
Відпустити означає перестати будувати власне життя навколо людини, яка не може або не хоче бути з тобою.
Відпустити означає перестати чекати.
Перестати торгуватися з реальністю.
Перестати жити в уявному майбутньому.
Повернути собі власне життя.
У разі смерті близької людини ми поступово вчимося жити зі спогадом про неї.
Після розриву нам теж потрібно навчитися жити зі спогадом.
Але вже без постійного очікування повернення.
Сучасні дослідження горювання показують, що для частини людей втрата може набувати тривалого, виснажливого характеру і потребувати психотерапевтичної допомоги. При цьому терапія не полягає в тому, щоб «стерти любов». Її завданням є допомогти людині повернутися до життя, в якому пам'ять про втрату вже не керує всім її існуванням.
Мабуть, саме тому однією з моїх улюблених тем у психотерапевтичній роботі є депресія і те, що в побуті часто називають «відроблянням» нещасного кохання.
Бо іноді найважливіша терапевтична робота полягає не в тому, щоб повернути людину.
А в тому, щоб повернути людину самій собі.
І тоді можна сказати:
«Так, це було кохання.
Так, це була втрата.
Так, мені було дуже боляче.
Але моє життя на цьому не закінчилося».
Іноді саме з цієї фрази починається одужання.
