10/08/2026
Мати Василева!💃 8,3 мільярда штучних людей. Чи ще потрібні організаціям справжні?
Новий дослідницький препринт MatrAIx розповідає про систему з 8,3 мільярда змодельованих цифрових персон. Кожна може містити до 1290 характеристик: походження, освіту, здібності, психологічні особливості, цінності, звички, спосіб життя. «Новенькі» можуть оцінювати продукти, відповідати на опитування, взаємодіяти із чатботами та застосунками. У контрольному дослідженні агенти відтворили задану їм поведінку у 91,5% випадків.
Ця робота не про майбутнє ринку праці. Але вона досить виразно показує світ, у який ринок праці вже входить. Ми зможемо моделювати працівника, клієнта чи цілу групу, прогнозувати їх поведінку, перевіряти рішення ще до того, як поговоримо із живими людьми. Чи залишиться в нас потреба говорити з ними ..з нами ..одне з одним?
І ось тут Homo sapiens починає програвати власній симуляції. Бо ми повільні й суперечливі, ми змінюємо думку, соромимося, втомлюємося, капризуємо, не вкладаємося в дедлайни, поводимося "нелогічно" і etc. Ми користуємося своїм божественним правом на творчість. Тому системний підхід до підтримки людей не може зводитися до дедалі точнішого профілювання та персоналізованих рекомендацій. Якщо система знає людину дедалі краще, це ще не означає, що вона краще її підтримує.
Підтримка починається там, де людина може не лише пристосовуватися до системи, а й впливати на неї, за потреби, змінювати правила і перебудовувати саму систему. Саме здатність не лише діяти всередині заданого, а й створювати те, чого раніше не було, ми ще вчора впевнено називали творчістю і вона відчувалась, як наш останній бастіон. Творчість виростає з вразливості, отже вразливість це не дефект, який треба усунути. Це інформація про надмірне навантаження, втрату довіри, неможливі вимоги, зв’язки, що перестали працювати. І про те, що людині не байдуже.
Чи можемо ми протиставити творчість і вразливість сучасним праонукам роботів Айзека Азімова?
Люди добрі, я вже не певна.
Людська творчість народжується з пережитого: із тіла, яке любить чи болить, із прив’язаності, втрати, сорому, надії, відповідальності за наслідки, ненависті, розчарування, захоплення, з вміння приймати і перетравлювати несподіванки життя. Алгоритм також може створити несподіване. Але він робить це, нічим не ризикуючи. Людина ризикує собою у всьому, що створює власноруч.
Самі автори MatrAIx наголошують: змодельовані персони це інструменти симуляції, а не люди. Їх використання не скасовує обов’язку говорити з тими, на кого насправді вплине рішення, особливо у питаннях здоров’я, фінансів і зайнятості.
Мені здається, це один із головних принципів майбутнього ринку праці:
людина вже не є єдиною, хто може оцінювати, вирішувати й створювати. Але вона залишається тією, для кого наслідки - не симуляція. Тому нам потрібні системи, у яких технології посилюватимуть здатність Homo sapiens думати, творити, залишатися вразливими і не ставати через це зайвими.
Як думаєте, ми зможемо собі дозволити цю розкіш?
