13/09/2026
Ми все ще вимірюємо запалення категоріями, коли клініці потрібна динаміка
Я не раз бачила в лабораторній практиці знайому картину.
CRP визначають латексним тестом — якісно або напівкількісно. Результат:
«позитивний»,
або умовно
12 / 24 / 48 мг/л.
Далі виникає цілком передбачуване бажання зрозуміти, наскільки цей результат «серйозний», — і його починають звіряти з ШОЕ.
CRP позитивний, ШОЕ 55 мм/год — значить, запалення значне.
CRP знизився, а ШОЕ все ще висока — значить, мабуть, процес триває.
На перший погляд усе виглядає логічно.
Але насправді це спроба отримати динамічну клінічну інформацію з двох показників, які мають різну біологію, різну кінетику і різну аналітичну природу.
І саме тут, на мою думку, починається головна проблема.
Напівкількісний CRP може приховувати саме те, заради чого його повторюють
Припустимо, лабораторія видає:
день 1 — 48 мг/л
день 3 — 48 мг/л.
Можна зробити висновок: нічого не змінилося.
Але за цими двома однаковими категоріями можуть ховатися зовсім різні ситуації:
52 → 91 мг/л
або
87 → 51 мг/л.
В одному випадку процес наростає.
В іншому — показник майже вдвічі знизився.
Напівкількісний метод просто не показує цієї різниці.
І тоді виникає парадокс: аналіз повторюють саме для оцінки динаміки, але сам метод погано придатний для того, щоб цю динаміку побачити.
Це вже не питання «старого» чи «нового» тесту.
Це питання відповідності методу клінічному завданню.
ШОЕ цю проблему не вирішує
Спроба уточнити CRP за допомогою ШОЕ часто лише додає ще один шар невизначеності.
CRP реагує швидше.
ШОЕ змінюється повільніше і суттєво залежить від концентрації білків плазми, властивостей еритроцитів, анемії, віку та інших факторів.
Тому ситуація:
CRP уже знижується, а ШОЕ залишається високою
сама по собі не доводить неефективність лікування.
Ми просто спостерігаємо два різні біологічні процеси з різною часовою поведінкою.
Тобто ШОЕ не є «контрольним методом» для CRP.
І тим більше вона не повертає нам ту кількісну інформацію, яку ми втратили, використовуючи якісний або грубий напівкількісний CRP.
Але проблема значно ширша за CRP
Те саме стосується й інших маркерів.
Феритин без контексту може бути дуже оманливим, тому що одночасно відображає метаболізм заліза й гострофазову реакцію.
Лейкоцити та нейтрофіли змінюються під впливом багатьох факторів.
IL-6 може реагувати значно раніше, але має зовсім іншу часову кінетику і значно складнішу інтерпретацію.
PCT має свої сильні сторони саме тому, що може використовуватися не тільки як маркер наявності певного процесу, а як динамічний показник у клінічному алгоритмі.
І ось тут особливо дивно бачити іншу крайність.
Якісний прокальцитонін: «так» чи «ні» — і що далі?
Для мене одночасно і смішно, і сумно бачити лабораторії, які використовують якісний PCT.
Результат:
positive / negative.
А що саме повинен зробити лікар із цією інформацією?
PCT 0,18 мкг/л і PCT 2,8 мкг/л — це обидва можуть бути просто «позитивні» залежно від конструкції тесту.
А клінічно це зовсім не одна й та сама ситуація.
Ще гірше, якщо ми хочемо оцінити лікування.
Наприклад:
PCT 4,2 → 1,9 → 0,7 мкг/л
— це вже інформація про траєкторію.
А результат:
positive → positive → positive
майже повністю цю інформацію знищує.
Саме тому для antimicrobial stewardship кількісне визначення має принципово іншу цінність, ніж формат «є / немає».
Бо клінічне питання вже не звучить:
«PCT позитивний?»
Воно звучить:
«яка концентрація?»
«як вона змінилася?»
«чи відповідає ця зміна очікуваній відповіді на терапію?»
«чи можна на цьому етапі переглядати тривалість антибіотикотерапії?»
І ось чому наказ №1328 для мене особливо цікавий
У новому підході, закладеному в наказі МОЗ України №1328 від 09.09.2026 та матеріалах стандартів, що йому передували, лабораторна діагностика вже розглядається не лише як інструмент підтвердження діагнозу.
Вона стає частиною прийняття рішення щодо антибіотикотерапії.
І дуже показово, що в цьому контексті йдеться саме про кількісне визначення ключових маркерів, а не про примітивний формат «позитивний / негативний».
Причому ця логіка важлива не лише для стаціонару.
Вона стосується і первинної медичної допомоги, де рішення «призначати антибіотик чи ні» часто приймається ще до потрапляння пацієнта в лікарню.
Це принципова зміна.
Раніше лабораторний тест часто сприймався як додаток:
є симптоми → зробили аналіз → підтвердили запалення.
Тепер логіка інша:
є клінічне питання → отримали кількісний результат → прийняли рішення → повторили вимірювання → оцінили траєкторію → скоригували рішення.
Саме це і є сучасна лабораторна медицина.
Не всі маркери повинні відповідати на одне питання
І тут важливо не впасти в іншу крайність.
CRP, PCT, лейкоцити, ШОЕ, феритин, IL-6 не повинні конкурувати за звання «найкращого маркера запалення».
У них різні клінічні функції.
CRP добре підходить для моніторингу зміни гострофазової відповіді.
PCT може бути корисним у певних алгоритмах бактеріальної інфекції та stewardship.
ШОЕ має інші ніші, але слабше підходить для швидкої оцінки змін.
Феритин узагалі не можна правильно інтерпретувати без розуміння його подвійної ролі.
IL-6 дає більш ранній сигнал, але не завжди дає більш просте клінічне рішення.
Тому питання не повинно звучати:
«Який маркер найкращий?»
Правильніше:
«Який маркер, у який момент і для якого рішення ми використовуємо?»
І ще одне: одна цифра теж недостатня
Навіть кількісний тест сам по собі ще не вирішує проблему.
CRP 82 мг/л може означати зовсім різне.
26 → 47 → 82
і
240 → 150 → 82
— однаковий сьогоднішній результат, але протилежні траєкторії.
Те саме з PCT.
Тому наступний крок для лабораторії — не просто перейти від якісного до кількісного методу.
Наступний крок — показувати динаміку.
Не тільки:
CRP 82 мг/л ↑
а:
CRP 240 → 150 → 82 мг/л, зниження на 66% від максимального значення.
Не тільки:
PCT 0,74 мкг/л
а:
PCT знизився з 3,8 до 0,74 мкг/л за 72 години.
Тоді лабораторний результат стає не просто вимірюванням.
Він стає інформацією для рішення.
Можливо, саме тут і проходить межа між старою та новою лабораторною моделлю
Стара модель:
позитивний / негативний.
Трохи краща:
48 мг/л.
Сучасна:
48 → 96 → 63 → 27 мг/л.
А наступний рівень:
траєкторія + клінічний контекст + алгоритм рішення.
Саме тому нові вимоги до кількісного CRP і PCT я сприймаю не як формальну зміну методу.
Це зміна самої філософії.
Якщо ми хочемо використовувати лабораторний показник для вирішення питання:
«призначати / не призначати / продовжувати / припиняти антибіотик»,
то відповідь «позитивний» уже виглядає анахронізмом.
Дуже цікава ваша практика
Хочу запитати колег:
чи залишилися у ваших лабораторіях якісні або напівкількісні CRP-тести?
Чи використовує хтось досі якісний PCT?
І якщо так — яке конкретне клінічне рішення лікар повинен прийняти на основі відповіді «PCT позитивний»?
Особливо цікаві реальні випадки, коли:
CRP і ШОЕ давали суперечливу картину;
одиничний результат вводив в оману, а динаміка все пояснювала;
кількісний CRP або PCT реально вплинув на рішення щодо антибіотика.
А колегам, які долучаться до дискусії, я готова надіслати наш детальний розбір наказу МОЗ №1328 від 09.09.2026 та матеріалів стандартів, що йому передували — окремо для первинної ланки і стаціонару, з акцентом на лабораторні дослідження та рішення:
«призначати / не призначати / продовжувати / припиняти антибіотик».
Мені здається, тут є дуже проста професійна теза:
якщо клінічне рішення залежить від величини та зміни маркера, тест «так / ні» перестає бути достатнім.
А якщо ми вже вимірюємо кількісно — варто нарешті перестати показувати лікарю лише точку і почати показувати траєкторію.
