Дарина Самолюк. Особистісний розвиток та психологія

20/08/2026

Венеція — місто, якого, згідно з логікою, не мало існувати.
Посеред лагуни. На маленьких островах, які майже не залишали перспективи для великого міста.

Але людина придумала, як.
Тисячі дерев’яних паль забили в нестійкий ґрунт лагуни. На них звели фундаменти. А на фундаментах — будинки, храми, палаци.

І сьогодні тут стоїть не звичайне місто.
Венеція — унікальна. Впізнавана. Гідна. Ошатна. Яку людство століттями береже.

І для мене це одна з найсильніших метафор Венеції.

Ми багато говоримо про опору.
Про те, що її важливо віднайти — у власних цінностях, сенсах, покликанні у тому, заради чого.
Але опора потребує дії.

Самого сенсу недостатньо, якщо він не переходить у вибір.
Цінності — якщо вони не переходять у вчинок.
Рішення — якщо за ним не йде дія.

Є обставини, які ми не обираємо.
Але залишається те, як ми на них відповідаємо. Дією.

Іноді обставини говорять: «Тут неможливо».
А людина відповідає дією.

Місто, якого могло не існувати.
Але воно не просто існує, воно — одне із найпрекрасніших та найестетичніших міст світу.

19/08/2026

Іноді за нашим «я сама» стоїть не впевненість та незалежність, а досвід, у якому покладатися на когось було небезпечно, непередбачувано, боляче, сумно або надто дорого.

«Я сама» — не риса характеру.
А колись дуже корисний спосіб себе захистити.

17/08/2026

Філіп Зімбардо в передмові до книги Едіт Еґер «Вибір» писав про їхню спільну подорож до Будапешта — міста, де жила її сестра в той час, коли нацисти розпочали депортацію угорських євреїв.

Вони відвідали синагогу, меморіал Голокосту у внутрішньому дворику, розглядали фотографії воєнного й повоєнного часу. А потім прийшли до «Взуття на річці Дунай» — меморіалу людям, убитим під час Другої світової війни членами угорської партії «Стрілохрест». Серед загиблих були й деякі родичі Еді.

Людей приводили на набережну Дунаю і наказували зняти взуття. Після цього їх розстрілювали, тіла падали у воду, і їх відносила течія.
«Минуле можна було відчути на дотик», — писав Філіп Зімбардо.

Протягом того дня Еді ставала дедалі тихішою. Зімбардо навіть почав хвилюватися, чи зможе вона ввечері виступити перед аудиторією із шестисот слухачів: ця прогулянка, ймовірно, повернула її до надзвичайно болісних спогадів.

Але, піднявшись на сцену, Еді не почала говорити про травму та жахіття, які після екскурсії знову стали для неї надто реальними.
Вона почала говорити ПРО ДОБРОТУ. Про ГЕРОЇЧНІ ВЧИНКИ, які, як вона нагадала, відбуваються щодня — навіть у пеклі.

І сказала:
«Чи це не дивовижно? Найгірше виявляє в нас найкраще».

Для мене одне з найсильніших послань Едіт Еґер, яка пережила Аушвіц, втратила рідних, а згодом стала клінічною психологинею і присвятила своє життя допомозі іншим:

«Я не хочу, аби ви, почувши мою історію, сказали: “Мої страждання менш вагомі”. Я хочу, аби ви почули мою історію та сказали: “Якщо їй вдалося зцілитися, то я зможу також”», — Едіт Еґер, «Вибір»

16/08/2026

Розмова вже закінчилася.

А в голові ми ще знаходимо кращі аргументи, придумуємо інші відповіді, повертаємося до сказаного й намагаємося зрозуміти: «Чому так?», «Що це означало?», «А як треба було відповісти?»

Це може бути румінація — повторюване прокручування думок навколо ситуації, яка для нас залишається емоційно значущою або незавершеною.

Парадокс у тому, що ми часто продовжуємо думати саме тому, що шукаємо рішення. Але в певний момент пошук перестає вести до нових висновків та результатів — і починає ходити по колу.

Навчитися помічати цей момент, розуміти власні емоції та повертати собі можливість обирати, що думати, як діяти далі, — одна з навичок, над якими ми працюємо на програмі «Емоційний інтелект».

Один тренінг, одне відео на ютуб чи книга не здатні сформувати ці навички. Саме тому ще у 2020-му я створила цю програму — де крок за кроком ви вчитеся по-іншому взаємодіяти із собою, своїми емоціями та власним життям. Стартує вона раз на рік, і наступний потік уже у вересні.

Тож якщо ви відчуваєте, що готові не просто більше знати про емоції, а навчитися жити інакше — буду рада бачити вас серед учасників.

14/08/2026

Розмова з Еллою Яцутою — засновницею літературної платформи «Фронтера», керівницею платформи «Алгоритм дій» та громадською діячкою — про зміни, які команда відчула після кількох місяців системної роботи.

Думаю, це відео буде особливо цінним для керівників, які хоча б раз ставили собі запитання:
«Що ще я можу зробити, щоб команда не просто виконувала завдання, а справді впливала на результат?»

Дякую, Ella Yatsuta за довіру та за драйвові і глибокі взаємодії!

13/08/2026

Ну скажіть, було ж? Прилітала до вас така фраза?

Не всім сподобається психологічна зрілість інших.
Особливо тим, кому була зручна їхня провина.

Нагадаю, що відстоювати себе не прирівнюється до: псувати відносини, перестати любити, зрадити і тд.
Істинна любов та цінності народжуються з поваги до меж та території, — своїх та інших людей! 🤍

12/08/2026

«З цією людиною просто неможливо працювати».

Просте пояснення, як керівнику під час або після конфлікту з працівником зосередитися і повернути собі вплив на ситуацію.

Дивіться відео до кінця 💙

06/08/2026

05/08/2026

Як знайти справу свого життя?

Ми часто шукаємо відповідь у своїх талантах, інтересах чи пристрасті. І це важливо.

Але як психолог скажу: є ще один критерій, про який говорять значно рідше.

Наш біль.

Покликання нерідко народжується там, де ми прагнемо змінити те, що найбільше болить нам самим.

Саме тому справжня професія — це не лише спосіб реалізувати себе. Це можливість залишити після себе світ трохи кращим, ніж він був до нас.

Можливо, варто запитати себе не лише: «Що я вмію?», а й: «Який біль я хочу допомогти зменшити у цьому світі?»

Саме там часто починається справжня трансформація.

Що думаєте?