Психолог Рабінчук Володимир

Психолог Рабінчук Володимир Психолог, сертифікований гештальт-терапевт.

Привіт, мої 47.Непростий день народження. Непрості обставини. Незрозумілі перспективи.Доводиться приймати реальність, на...
01/07/2026

Привіт, мої 47.
Непростий день народження.
Непрості обставини. Незрозумілі перспективи.
Доводиться приймати реальність, навіть коли вона мені не подобається.
Минулого року втрат було більше, ніж здобутків.
Але він показав мені одну важливу річ: насправді друзів і близьких у мене значно більше, ніж я міг подумати.
Все, що в мене є сьогодні, - це мої люди.
Дякую всім, хто поряд по-своєму: хто пише, телефонує, підтримує, чекає і просто не зникає.
І дякую собі.
За те, що справляюся.
Не розвалююся.
Продовжую йти вперед, навіть коли не до кінця розумію, куди веде цей шлях.

Два паралельних життя створюють певне розщеплення не лише у свідомості окремих людей, а й у суспільстві загалом.З одного...
06/06/2026

Два паралельних життя створюють певне розщеплення не лише у свідомості окремих людей, а й у суспільстві загалом.
З одного боку - війна, тривоги, похоронні кортежі, поранені, ТЦК, корупція.
З іншого - життя триває.
Люди закохуються, народжують дітей, будують кар'єру, планують відпустки, ходять на концерти й п'ють каву з друзями.
І якщо війна не торкається тебе безпосередньо саме зараз, інколи може здаватися, ніби її й немає.

Але вона є. Вона присутня в житті кожного українця, незалежно від того, живе він у прифронтовому місті, у відносно спокійному тилу чи за кордоном.
Просто ця присутність має різну форму й різну ціну.
Чи повинні всі однаково страждати?
Ні. Це було б безглуздо.

Біль не зменшується від того, що до нього додається ще чийсь біль.
Війна не стає ближчою до завершення лише тому, що більше людей почуваються нещасними.
Так само нічого не зміниться від взаємної ненависті через різницю в обставинах.
У кожного свій досвід, свої втрати, свої обмеження і свої випробування.

Мабуть, найскладніше сьогодні - навчитися жити в цій суперечності.
Пам'ятати про війну, не заперечуючи її існування, але й не відмовляючись від самого життя.
Бо життя, яке триває попри все, - це не зрада і не байдужість.
Це необхідність. Не лише для окремої людини, а й для виживання всього суспільства.

мій інстаграм
https://www.instagram.com/rabin.chuk?igsh=a2l4bXBrYXk5eXMw&utm_source=qr

Я шукав мудрість у знаннях, та знаходив лише чужі істини.Я шукав мудрість у досвіді, але частіше зустрічав власні помилк...
05/06/2026

Я шукав мудрість у знаннях, та знаходив лише чужі істини.
Я шукав мудрість у досвіді, але частіше зустрічав власні помилки.
Я шукав мудрість у перемогах, та вони виявлялися випадковістю або заслугою обставин.
А мудрість терпляче чекала мене в труднощах.
Лише вони незмінно залишалися поруч, щоб навчити мене жити.

мій інстаграм
https://www.instagram.com/rabin.chuk?igsh=a2l4bXBrYXk5eXMw&utm_source=qr

Страх смерті в армії ніби легалізований, але такі розмови  не популярні, їх стараються уникати.Зазвичай усе зводиться до...
04/06/2026

Страх смерті в армії ніби легалізований, але такі розмови не популярні, їх стараються уникати.
Зазвичай усе зводиться до простої фрази: «Ну, всі бояться померти».
Ці слова схожі на туман, яким навмисно запотівають дзеркало, щоб не бачити у відображенні власне обличчя. Бо коли бояться «всі», не боїться ніхто конкретно.

Це своєрідна колективна анестезія, яка заважає зробити найважливіше — присвоїти свій страх.
Чесно сказати собі: «Мені страшно. І я боюся не абстрактної смерті, а своєї власної».

Тут, у розподільчому центрі, я зустрічаю людей, які застрягли в цьому тумані.
Вони справді налякані, але водночас уникають будь-яких розмов чи навіть думок про смерть. Намагаються заглушити тривогу побутовим шумом, жартами, нескінченними розмовами або глухим мовчанням.
Та уникнення не захищає.
Навпаки — витіснений страх поступово розростається всередині, набуваючи форми напруги, паніки або внутрішнього паралічу.

Смерть — єдина подія, яка гарантовано станеться з кожним із нас.
Ми лише не знаємо, коли саме.
В армії її присутність відчувається гостріше, але навіть тут вона залишається невизначеною.
І в цьому прихований парадокс: більше шансів зберегти життя має не той, хто заперечує небезпеку, а той, хто визнає її існування.

Коли знаходиш мужність протерти це дзеркало і подивитися своєму страху в очі, повертається відчуття внутрішнього контролю.
Усвідомлення того, що фінал реальний, не обов'язково паралізує.
Часто воно, навпаки, мобілізує.
Стає зрозуміліше, заради чого варто жити, що потрібно берегти і за що боротися.
Тоді починаєш діяти тверезіше: уважніше вчитися, ретельніше перевіряти спорядження, краще контролювати свої реакції та емоції.

Люди, які готові думати й говорити про власну смертність, зазвичай краще керують собою в теперішньому моменті.
Вони менше витрачають сил на заперечення реальності й більше — на те, що справді залежить від них.

Усвідомлення смерті не робить слабшим.
Навпаки, воно повертає здатність бачити життя таким, яким воно є.
І саме це усвідомлення нерідко стає тим, що допомагає зберегти життя «тут і зараз».

мій інстаграм

https://www.instagram.com/rabin.chuk?igsh=a2l4bXBrYXk5eXMw&utm_source=qr

Коли звичне життя раптом викидає в абсолютну невідомість, психіка запускає дивні механізми адаптації. Після першої хвилі...
03/06/2026

Коли звичне життя раптом викидає в абсолютну невідомість, психіка запускає дивні механізми адаптації. Після першої хвилі страху, тривоги й заперечення несподівано приходить інше відчуття — цікавість.

Я застряг у тотальній невизначеності щодо термінів, обставин і власного майбутнього. Але все частіше ловлю себе на думці: «А що далі? Яким буде цей досвід? Що я відкрию в собі такого, чого не міг побачити раніше?»

Служба дуже швидко змиває емоційну піну. Телефон замовкає, короткочасні сплески чужої емпатії згасають, і я залишаюся віч-на-віч із реальністю.

У сухому залишку — лише пара-трійка найближчих людей, які постійно на зв'язку, і мішки картоплі, яку потрібно почистити в наряді на кухні.

Замість мрій, фантазій і страхів — прості фізичні дії «тут і зараз». Замість розгадування чужих намірів щодо мого життя — можливість познайомитися зі своїми новими гранями, які стають доступними в нових обставинах.

І тоді невизначеність перестає бути лише джерелом тривоги. Вона стає простором для дослідження. Бо питання вже не тільки в тому, що буде далі. Питання ще й у тому, ким я стану, проходячи цей шлях.

мій інстаграм
https://www.instagram.com/rabin.chuk?igsh=a2l4bXBrYXk5eXMw&utm_source=qr

У певних проміжках мого життя приходять різні переосмислення.​Коли я став підлітком, то зрозумів, що сила й рішучість да...
01/06/2026

У певних проміжках мого життя приходять різні переосмислення.

​Коли я став підлітком, то зрозумів, що сила й рішучість дають авторитет і владу.

Коли став юнаком — зрозумів що свобода є найбільшою цінністю для мене.

У 25 я одружився — обрав учитися любити, прощати, піклуватися, надав цьому змісту для життя

У 30 зрозумів, що не варто чогось чекати від інших, адже кожен має право бути собою, навіть якщо мені це не подобається. А також усвідомив, як це любити безумовно бо став батьком.

​У 35 я переглянув свої здібності, везіння, можливості й нарешті відчепився від себе. Дозволив собі не бути успішним, перестав вимагати досконалості, дозволив собі помилятися й трохи розслабився.

​40 років — криза середнього віку, розлучення, зміна діяльності, нове навчання. Наче все, що було до цього, втратило сенс. Куди далі? Що робити? З ким бути? Це залишилося запитаннями без відповідей. Нових усвідомлень не було, натомість з'явилося величезне відчуття втрати.

​Зараз, у 46 на межі 47, тут, в армії, у мене знову з’являються сенси.

Я не можу до кінця зрозуміти, що буде далі і як саме, але в якійсь мірі я ожив.

Як би парадоксально це не звучало.

​Тут немає навіть близько тих умов, до яких я звик. Я сильно обмежений у пересуванні, навіть телефон на ніч доводиться здавати черговому.

Проте я вільніший, ніж був удома.

І це щось абсолютно нове й суперечливе, проте — моє.

мій інстаграм

https://www.instagram.com/rabin.chuk?igsh=a2l4bXBrYXk5eXMw&utm_source=qr

Моя нова ідентичність, яка не замінює, а доповнює.  Нова реальність, яка прийшла на заміну чогось звичного і безпечного....
28/05/2026

Моя нова ідентичність, яка не замінює, а доповнює.
Нова реальність, яка прийшла на заміну чогось звичного і безпечного.

Нові люди і нові місця...
Чи страшно? Напевно.
Чи хочу щось змінити чи переграти? Ні!

Завжди вірив у те, що опиняюсь там,
де повинен бути.
Наразі я тут.
Дякую всім, хто підтримує.
Далі буде...

Якою я бачу жінку👇Донькою — якій хочеться дати опору і захистДружиною — з котрою є прагнення будувати спільне життя і шл...
14/05/2026

Якою я бачу жінку👇

Донькою — якій хочеться дати опору і захист
Дружиною — з котрою є прагнення будувати спільне життя і шлях
Матір’ю — у якій відчувається тепло, турбота і глибина
Сестрою — з якою простота, довіра і рівність
Подругою — з якою можна бути живим і справжнім
Партнеркою — з якою народжується спільний рух і спільна справа, що не руйнує, а загострює силу і не дає заснути

А ще — живою, цілісною, суперечливою, сильною і ніжною одночасно,
тією, що не вкладається в одну роль і завжди більша за будь-яке визначення.

Всіх цих жінок я зустрічав у своєму житті.
А ви?

Підписуйся на мій інстаграм

https://www.instagram.com/rabin.chuk?igsh=a2l4bXBrYXk5eXMw&utm_source=qr

Більшість людей бояться ставити незручні питання на початку співпраці.Бо бояться втратити роботу, клієнта, можливість.І ...
11/05/2026

Більшість людей бояться ставити незручні питання на початку співпраці.

Бо бояться втратити роботу, клієнта, можливість.

І тому мовчать. А потім починається класика.

«Я думав, це не входить в мої задачі.»
«А я думав, ти завжди на зв’язку»
«Я не знав, що є дедлайни»
«Я думала, що до мене буде інше ставлення»

І проблема тут не в роботі.

Проблема в тому, що двоє дорослих людей побоялись нормально домовитись.

Є питання, які треба задавати одразу.
Який реально об’єм роботи?
Не десь пару задач, а скільки годин і яке навантаження.

Що буде, якщо я не справляюсь?
Мене підтримають чи зроблять винним?

Як тут ставляться до помилок?
Бо є команди, де помилка - це частина процесу.
А є ті, де після одного промаху тебе морально розмажуть.

Чи поважають тут чужий час?
Бо «ми як сім’я» дуже часто означає: меж у вас тепер нема.

Як тут говорять про гроші?
Напряму чи через маніпуляції і образи?

І ще одне питання, яке мало хто ставить:

Чи буде мені тут психологічно безпечно?

Бо можна мати хорошу зарплату і щодня йти на роботу з тривогою в животі.

І тут важливо зрозуміти одну річ.

Коли людина боїться ставити питання на початку — вона майже завжди потім боїться відстоювати себе в роботі.

А це вже не про компанію.

Це про внутрішню звичку мовчати, терпіти і підлаштовуватись.

Тому незручні питання - це не конфліктність. Це нормальна доросла позиція.

Бо адекватна співпраця починається не з “ми домовимось”

А з чітких речей, які проговорили словами через рот.

А що ви думаєте на рахунок цього ?

Підписуйся на мій інстаграм

https://www.instagram.com/rabin.chuk?igsh=a2l4bXBrYXk5eXMw&utm_source=qr

Майже всі кажуть:«та  мені все одно, що думають інші»А потім один коментар і настрій на пів дня пропав.Причому цікаво ін...
07/05/2026

Майже всі кажуть:
«та мені все одно, що думають інші»

А потім один коментар і настрій на пів дня пропав.

Причому цікаво інше.

Сто нормальних повідомлень пролітають повз.
А одна неприємна фраза застрягає в голові надовго.

І ти ще потім прокручуєш її:
«чого ж він саме так написав?»
«може, зі мною реально щось не так?»
«Може, інші люди це теж бачать?»

Чому так працює?

Бо хейт не попадає в те, у чому є впевненість

Якщо людина спокійно ставиться до свого віку — коментар про «ти виглядаєш на всі 40+ » не зачепить.

Якщо є опора на себе -
чужа критика не буде сидіти в голові три дні.

Але там де є страх чи комплекс - будь-який хейт попадає в яблучко.

Багато хто хоче проявлятись і очікує тільки хорошу реакцію від людей.

Проте
Як тільки ти стаєш видимим -
з’являється не тільки підтримка, а й чужа злість, заздрість, роздратування.

І що цікаво, хейт дуже часто взагалі не про тебе. А про невдоволенність власним життям самого хейтера.

Якщо ж кожен чужий коментар тебе ранить - варто дивитись не на хейтерів.
А на те, чому чужі слова мають таку владу над тобою і повертати собі свої опори

Бо якщо все життя будувати навколо того, щоб ніхто нічого поганого не сказав -
доведеться весь час ховатись.

А це дуже дорога ціна за чужу думку. Згодні ?

Address

Чумацька 1
Ternopil
46000

Telephone

+380989553700

Website

Alerts

Be the first to know and let us send you an email when Психолог Рабінчук Володимир posts news and promotions. Your email address will not be used for any other purpose, and you can unsubscribe at any time.

Shortcuts

Share

Category