Roman Sagan - local history and genealogy

18/06/2026

Лист з Розджалова, повіт Сокаль [тепер - с. Розжалів у громаді Радехів], писаний жінкою до мужа дня 2. сїчня 1915.

Дорогий Мужу! Чи Ти ще жиєш чи нї, бо ми ще, Богу дякувати, всї жиємо, тілько нам велика біда, але що робити — треба терпіти. А Ти, як маєш гроші, то складай, щобись потім міг більше вислати; тепер нїхто за довгами не упоминає ся, але по войнї то всї рушать ся за грішми.

Дорогий Мужу! Чи Ти писав до нас лист, чи нї, бо Бомбів Семен написав і ми довідали ся о нїм, тому тепер до Тебе пишемо, але той лист іде через Põcἰю, бо в нас нема жадних урядів: всї урядники повиїздили, а лишень Ϻõcҝαлї урядують в Сокали і там є почта põcἰйcьҝα. У нас ще так дуже не понищили хат, тілько нема що їсти.

Дорогий Мужу, тепер гроший не висилай, щоб де не пропали, тільки складай, а як буде спокій, то вишлеш більшу суму; ми якось тимчасом тут біду перебудемо. Що задумуєш зробити з собою? Чи вернеш до дому чи нї? Нам дуже сумно без Тебе і дїти не хочуть мене слухати, тож я би хотїла дуже, щоб Ти приїхав. Я ношу разом з дїтьми дрова, аж мене рамена болять, а в инші днї ходимо на панське, бо инакше нема звідки жити, бо не маємо збіжа, а гроший також не маємо. Нема що продати, словом сказати: велика біда. —

Поздоровляю Тебе, дорогий Мужу, Твоя жена Марія.
Дїти Тебе також поздоровляють.

рубрика
Газета "Свобода", Рік XXIII, Ч. 28, 09.03.1915 р. - С. 5.
, , , #краєзнавство, #листи, #розжалів, #розджалів, #радехів, #сокаль, #львівщина, #галичина

[примітка: продовження серії публікацій про долю нашого краю в часі Великої війни 1914-1918 років, стилістику зберігаємо]
©️ HistoriaUcrainae. Дозволяється поширення дописів і світлин через "поширити" без обмежень. Копіювання і подальша публікація будь-якого тексту чи його частини - за нашої згоди із вказанням нас як джерела.
Пишемо про локальну історію та генеалогію. Більше вісток з минулого рідного краю шукайте тут:
https://www.facebook.com/HistoriaUcrainae
https://www.facebook.com/HistoriaLoci
Підтримати наші краєзнавчі проєкти можна тут: https://www.privat24.ua/send/gc7ij

16/06/2026

03/06/2026

Лист з Кальксбурґ коло Відня (з колєґії Єзуїтів), писаний до Стефана Миляновича в Джерзи Сіти, Н.Дж., дня 2. лютого 1915.

Високоповажаний Друже! Пишу до Вас з тої долини горя, нужди і недолї та не знаю, чи той лист отримаєте. Ви щасливі і ситі. Я був колись также щасливий і ситий, но нинї опинив ся в найбільшій нуждї і недостатку, як звичайнo в кождій вiйнї. Хоч маю вже 43-тий рік, я мусїв мимо того ставити ся до війска, як вибухла війна. Я був у чотирох битвах. В четвертій битві під Городком я зістав ранений в ногу. Після того я лежав на лїченю в Боцен, в Тироли.

Дорогий Друже і Куме! Ви певно читаєте з ґазет дуже богато про війну, но бути на війнї і видїти ту війну власними очима — то є щось так страшного, так потворного, як найстрашнїйший сон! Всї найкрасші сторони чоловіка, як гуманїзм, братерство, любов ближнього, релїґія і наука Христа — все те остає подоптане. Чоловік стає звіром кровожадним. Паленє й нищенє — то дїло війни, а кров, рани і порозривані на куски трупи — щоденне явище війни. В останній битві, 10. вересня, під Городком коло Львова зістав я ранений в ногу і лежав без жадної помочи через 18 годин в стрілецькім рові. Тих 18 годин то були для мене найстрашнїйші. Шрапнель за шрапнелем тріскав в повітри, сїючи наоколо смерть або калїцтво. Ґранати з зойком пороли землю, викидаючи тумани землї в гору, a тріск карабінів, лоскіт машинових ґверів і свист куль заглушували повітрє. Здавало ся, що цїле пекло збунтувало ся і хоче землю розсадити в дрібні кавалки. В ночи справдї трохи всьо втихало, но ті стони, ті зойки ранених, без нїякої помочи (бо санїтери з причини лїтаючих куль не могли нїкому жадної помочи подати) — се було щось такого, від чого можна було вдуріти. Здавало ся, що якийсь страшний демон або ангел смерти перелетїв понад землею, несучи огонь, смерть, зойки, розпуку і загладу.

Дорогий Друже і Куме! Війну описати, то треба бути спокійним і зробити се можна не в листї, але в цїлій книжцї. Нераз було таке, що не ївши два або і три дни, не спавши чотири або і пять ночий, а не мившись тижнями, ішов я без чутя і страху помежи градом куль, як машина і сам собі дивував ся і сам собі не вірив, що єще жию.

Щасливі Ви там в Америцї! Колись і я ним був, та вже не знаю, чи те щастє повернеть ся до мене. Нинї я хорий, знеможений і голодний. Мене придїлили до війскового віддїлу працї ч. 7. Працюю в лїсї в голодї, без цента при душі. Навіть не маю дві пари біля, щоби перебрати ся. В такій бідї знаходжу ся, що навіть не можете собі уявити. І коли тоє нещастя скінчить ся, не знати... Ви знаєте, що я був сітизеном Злучених Держав, але се менї тут нїчого не помогло і я мусїв іти цїсарови служити...

Ваш щирожичливий приятель,
Дмитро Саноцький [прим.: уродженець села Хлівчани, тепер у громаді Белз].

рубрика
Газета "Свобода", Рік XXIII, Ч. 26, 04.03.1915 р. - С. 3.
, , , #краєзнавство, #листи, #саноцький, #хлівчани, #белз, #львівщина, #галичина
Фото: Образок із Белза, 1915 р., Österreichisches Staatsarchiv

[примітка: продовження серії публікацій про долю нашого краю в часі Великої війни 1914-1918 років, стилістику зберігаємо]
©️ HistoriaUcrainae. Дозволяється поширення дописів і світлин через "поширити" без обмежень. Копіювання і подальша публікація будь-якого тексту чи його частини - за нашої згоди із вказанням нас як джерела.
Пишемо про локальну історію та генеалогію. Більше вісток з минулого рідного краю шукайте тут:
https://www.facebook.com/HistoriaUcrainae
https://www.facebook.com/HistoriaLoci
Підтримати наші краєзнавчі проєкти можна тут: https://www.privat24.ua/send/gc7ij