Оріхівський ВДВС у Пологівському районі Запорізької області

16/09/2026

Розлад аутистичного спектра (РАС) — це широкий спектр особливостей сприйняття, комунікації та поведінки. Саме тому в назві й використовується слово «спектр».
Люди з РАС можуть по-різному спілкуватися: хтось вільно веде діалог, хтось використовує окремі слова, сталі вирази чи альтернативні засоби комунікації, наприклад спеціальні картки, а хтось не використовує мовлення. Важливо пам’ятати: особливості комунікації не означають відсутності розуміння, емоцій чи потреби у взаємодії.
📎 Існує поширений стереотип, що люди з РАС неодмінно мають виняткові здібності чи геніальні таланти. Насправді це міф. Як і всі люди, вони мають різні здібності, інтереси, сильні сторони та вподобання. Тому важливо бачити передусім людину, а не її діагноз, і не зводити її особистість до «особливості».
Для багатьох людей з РАС важливими є сталість, порядок і передбачуваність. Звичний розклад, знайомі ритуали та послідовність дій можуть допомагати почуватися спокійно й безпечно. Натомість раптові зміни можуть спричиняти сильний стрес.
Також люди з РАС можуть мати підвищену або знижену чутливість до світла, звуків, запахів чи дотиків. Тому важливо бути уважними до таких особливостей і не торкатися людини без її згоди.
📌 Під час спілкування використовуйте прості, чіткі та зрозумілі формулювання. За можливості уникайте натяків, переносних значень і необґрунтованих обіцянок, адже сказане може сприйматися буквально. Дайте людині достатньо часу, щоб зрозуміти запитання та сформулювати відповідь. Не варто поспішати повторювати запитання чи підвищувати голос.
Не дивуйтеся, якщо людина не підтримує зоровий контакт, повторює ваше запитання або використовує інші незвичні для вас способи комунікації. Це особливості взаємодії, а не прояв неповаги чи незацікавленості.
Завжди звертайтеся безпосередньо до людини, навіть якщо поруч є супроводжуюча особа. Не говоріть про неї у третій особі та не обговорюйте її потреби так, ніби її немає поруч.
Якщо ви помітили, що людині некомфортно, найкраще не робити припущень, а спокійно запитати, чи потрібна допомога. Якщо поруч є супроводжуюча особа, можна уточнити особливості взаємодії, але головним орієнтиром завжди мають залишатися повага, терпіння та готовність почути саму людину.
Люди з РАС так само відчувають, розуміють, радіють і засмучуються. Вони не потребують жалю чи поблажливого ставлення. Вони потребують прийняття, поваги та можливості взаємодіяти зі світом без зайвих бар’єрів.
Адже справжня безбар’єрність починається не лише зі створення доступного простору — вона починається зі ставлення до людини.
📘 Орієнтиром у щоденному спілкуванні може слугувати Довідник безбар’єрності — https://bf.in.ua/, створений за ініціативи Першої леді Олени Зеленської. Він допомагає будувати взаємодію на принципах поваги, рівності та людяності.

26/08/2026

Виконавче провадження «завершене» VS «закінчене»: в чому різниця?

«Виконавче провадження завершене». Для людини ця фраза часто звучить однозначно: рішення виконано, борг стягнуто, питання закрите.

Але з юридичної точки зору все може бути інакше.

У повсякденному спілкуванні слова «завершення» та «закінчення» часто сприймаються як синоніми. У виконавчому провадженні різниця суттєва, адже від підстави припинення виконавчих дій залежить, що буде далі: чи виконано рішення, чи можна повторно пред’явити виконавчий документ і що відбувається з арештами та іншими заходами примусового виконання.

Розберімося, що означають ці поняття на практиці 👇
https://pravo.ua/vykonavche-provadzhennia-zavershene-vs-zakinchene-v-chomu-riznytsia-bloh-tymofiia-dudina/
Тимофій Дудін
Юридична практика
Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській

25/08/2026

Стаття 40 КК України: фізичний примус як підстава, що виключає кримінальну протиправність діяння
Чи завжди особа відповідає за свої дії, якщо вони були вчинені під впливом фізичного насильства?
Ні. Кримінальний кодекс України передбачає ситуації, коли фізичний примус може бути підставою для виключення кримінальної протиправності діяння.
Відповідно до ст. 40 КК України, кримінальна відповідальність може не наставати, якщо особа діяла під безпосереднім впливом фізичного примусу і внаслідок цього не могла керувати своїми вчинками.
Однією з ключових ознак такого примусу є його непереборний характер.
Йдеться про ситуацію, коли фізичне насильство фактично позбавляє людину можливості самостійно контролювати свою поведінку. Особа вимушена підкоритися волі того, хто застосовує насильство, оскільки її фізичні можливості настільки обмежені, що вона не здатна діяти відповідно до власної волі.
Наприклад, якщо особу фізично утримують, зв’язують або іншим способом позбавляють можливості вчинити чи не вчинити певну дію, питання про застосування положень ст. 40 КК України має оцінюватися з урахуванням конкретних обставин.
Водночас сам факт застосування фізичного насильства ще не означає автоматичного звільнення від кримінальної відповідальності. Важливо встановити, наскільки інтенсивним був примус, чи був він безпосереднім та непереборним і чи дійсно особа втратила можливість керувати своїми діями.
Таким чином, при оцінці фізичного примусу необхідно досліджувати не лише факт насильства, а передусім його реальний вплив на здатність особи контролювати власну поведінку.
⚖️ Стаття 40 КК України — це не про будь-який фізичний вплив, а про ситуації, коли примус фактично позбавляє особу можливості вільно керувати своїми діями.

24/08/2026

24/08/2026

💙💛 З Днем Незалежності України!

Сьогодні ми святкуємо не просто дату — ми святкуємо нашу свободу, силу, гідність і незламність.

Україна — це люди, які люблять свою землю, бережуть її культуру та щодня творять її майбутнє. 🇺🇦

Нехай у кожному домі буде мир, у кожному серці — віра, а над Україною завжди буде вільне й мирне небо.

З Днем Незалежності, Україно!
Слава Україні! 💙💛

#ДеньНезалежностіУкраїни #Україна #Незалежність #Україна2026 #СлаваУкраїні

18/08/2026

Субтитрування: право на інформацію без бар’єрів
Субтитрування є важливою складовою сучасного інформаційного простору та одним із дієвих інструментів забезпечення безбар’єрності. Воно дає змогу людям із порушеннями слуху повноцінно отримувати інформацію, користуватися цифровими сервісами, переглядати телепрограми, фільми, освітні та інформаційні матеріали, брати участь у суспільному житті. Водночас субтитри можуть бути корисними й для людей, які перебувають у шумному середовищі, не можуть увімкнути звук або краще сприймають інформацію візуально.
Доступ до інформації є невід’ємною складовою прав людини. Саме тому створення доступного інформаційного середовища — це не лише питання комфорту чи технічних можливостей, а насамперед питання рівності та поваги до потреб кожної людини. Людина повинна мати можливість отримувати необхідні відомості у формі, яка відповідає її індивідуальним потребам і можливостям.
Для забезпечення доступності можуть використовуватися різні формати та засоби комунікації, зокрема:
• шрифт Брайля;
• матеріали великим шрифтом;
• аудіодискрипція (тифлокоментування);
• переклад жестовою мовою;
• субтитрування;
• формати простої мови та легкого читання;
• засоби альтернативної та додаткової комунікації.
Особливе значення субтитрування має в умовах стрімкого розвитку цифрових технологій. Сьогодні значна частина інформації поширюється через відеоконтент: соціальні мережі, онлайн-курси, новинні ресурси, відеоплатформи, державні та громадські інформаційні кампанії. Якщо відео не має якісних субтитрів, частина аудиторії фактично позбавляється можливості повноцінно сприйняти його зміст.
Якісні субтитри — це не просто текст, розміщений унизу екрана. Вони мають бути зрозумілими, читабельними, синхронізованими з мовленням і достатньо контрастними. Під час їх створення важливо враховувати рекомендації та стандарти доступності. Зокрема, варто звертати увагу на такі аспекти:
читабельність і розмір тексту — субтитри мають бути достатньо великими, щоб їх можна було легко прочитати на різних пристроях;
контрастність — текст повинен чітко вирізнятися на тлі зображення; доцільно
використовувати контрастні кольори, наприклад білий або жовтий текст із темним фоном чи контуром;
синхронізацію — поява та зникнення субтитрів мають відповідати моменту звучання реплік;
зручне розташування — субтитри не повинні перекривати важливі елементи відео;
зрозумілу структуру — текст необхідно розбивати на короткі та логічні фрагменти, щоб його було легко сприймати;
позначення звуків — за потреби слід передавати важливі звукові сигнали, наприклад [музика], [сміх], [оплески], [дзвінок телефону];
позначення мовців — коли у відео одночасно говорять кілька людей, важливо чітко розрізняти їхні репліки.
Особливу увагу слід приділяти точності субтитрів. Вони мають якомога повніше передавати зміст сказаного, не спотворювати інформацію та враховувати особливості мовлення. Автоматично згенеровані субтитри можуть значно спростити процес створення доступного контенту, однак їх бажано перевіряти та редагувати, оскільки системи автоматичного розпізнавання мовлення можуть допускати помилки.
Важливо також розуміти, що субтитрування не є універсальним рішенням для всіх людей із порушеннями слуху. Потреби людей можуть відрізнятися, тому справді безбар’єрне середовище передбачає поєднання різних способів комунікації — субтитрів, перекладу жестовою мовою, текстової інформації та інших доступних форматів.
Створення доступного контенту має стати звичною практикою для державних установ, медіа, закладів освіти, громадських організацій, бізнесу та всіх, хто створює інформаційні матеріали. Додавання субтитрів до відео — це простий, але надзвичайно важливий крок до того, щоб інформація була доступною для ширшого кола людей.
Отже, субтитрування — це не лише технічний інструмент і не просто додаткова функція відео. Це один із практичних способів реалізації права людини на інформацію, комунікацію та участь у суспільному житті. Доступність інформації допомагає зменшувати бар’єри, сприяє рівним можливостям і формуванню суспільства, у якому потреби кожної людини враховуються та поважаються. Саме тому розвиток якісного субтитрування є важливою частиною побудови сучасного, інклюзивного та безбар’єрного суспільства.

23/07/2026

Чи має правові наслідки примусове нав'язування громадянства російської федерації жителям тимчасово окупованих територій України?

У зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України одним із найгостріших питань залишається примусове нав'язування громадянства держави-агресора громадянам України, які перебувають на тимчасово окупованих територіях. У багатьох виникає закономірне запитання: чи має примусове отримання паспорта російської федерації правові наслідки та чи несе особа за це відповідальність?

Україна є суверенною та правовою державою, в якій діє принцип верховенства права. Відповідно до статей 1, 8 та 19 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти повинні відповідати її положенням. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов'язані діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин другої та третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-які органи, їх посадові чи службові особи, створені або призначені на тимчасово окупованій території не у порядку, передбаченому законодавством України, є незаконними.

Будь-які акти (рішення, документи), видані такими органами чи особами, є недійсними та не створюють жодних правових наслідків. Виняток становлять лише документи, що підтверджують факти народження, смерті, реєстрації або розірвання шлюбу, які можуть враховуватися у порядку, визначеному законодавством України.

У разі необхідності встановлення юридичних фактів або підтвердження прав відповідні питання вирішуються виключно у судовому порядку.

Закон також прямо визначає, що відповідальність за порушення державного суверенітету і територіальної цілісності України, а також за порушення прав і свобод людини на тимчасово окупованих територіях несе російська федерація як держава-окупант відповідно до норм міжнародного права.

Особливо важливо, що згідно з частинами третьою та четвертою статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», примусове набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованих територіях, громадянства російської федерації не визнається Україною та не є підставою для втрати громадянства України.

Отже, примусова паспортизація населення на тимчасово окупованих територіях не породжує жодних правових наслідків у правовому полі України. Нормативно-правові акти окупаційної влади та окупаційних адміністрацій російської федерації є нікчемними, не створюють прав та обов'язків і не визнаються Україною. Їх нікчемність встановлена законом і не потребує окремого судового визнання чи оскарження.

16/07/2026

Що таке безбар’єрність і чому вона важлива?

Безбар’єрність — це принцип організації суспільного простору та взаємодії, за якого кожна людина має рівний доступ до всіх можливостей: освіти, працевлаштування, пересування, участі в громадському житті.
Йдеться також про зручність, повагу та врахування потреб кожного і кожної, зокрема маломобільних груп населення. Це особи, які відчувають труднощі при самостійному пересуванні, одержанні послуги, необхідної інформації або при орієнтуванні у просторі.
Перешкоди можуть бути різними:
• Фізичні: відсутність пандусів, ліфтів, широких дверних проходів;
• Інформаційні: складна мова у документах, відсутність альтернативних форматів (шрифт Брайля, сурдопереклад);
• Комунікаційні: бар’єри у спілкуванні з людьми з порушеннями слуху чи мовлення;
• Психологічні та соціальні: упередження, стереотипи, дискримінація.
До маломобільних груп населення входять:
• вагітні жінки;
• діти до 7 років;
• особи, що супроводжують малолітніх дітей;
• люди літнього віку;
• люди з постійними та/або тимчасовими функціональними порушеннями;
• люди з інвалідністю;
• люди, які отримали тимчасову травму, або хворіють;
• люди з нестандартними розмірами тіла: значно більшою або меншою за середню масою тіла, низьким чи високим зростом порівняно з середнім;
• люди, які протягом певного часу можуть бути неуважними.
Що таке інклюзивність
Інклюзивність — це процес залучення всіх членів суспільства до активної участі в його житті. Йдеться насамперед про ті групи людей, які раніше з різних причин опинялися «на узбіччі» суспільних процесів — не з власної волі, а через недосконалість системи, яка не враховувала їхніх потреб і особливостей. Вони нерідко стикаються з дискримінацією, нерівним ставленням та обмеженим доступом до базових прав і послуг.
Основний принцип інклюзії — рівні можливості для кожного і кожної, а також спільна відповідальність за створення таких умов.
Як правильно говорити про людей з інвалідністю
Коректними і сучасними є такі формулювання:
• людина з інвалідністю;
• людина, яка користується візком;
• людина з порушенням зору/слуху.
Кожна людина має право на безбар'єрний доступ до всіх об'єктів соціальної інфраструктури.
Адже безбар’єрність — це принцип організації суспільного простору та взаємодії, за якого кожна людина має рівний доступ до всіх можливостей: освіти, працевлаштування, пересування, участі в громадському житті.

23/06/2026

Увага: шахраї розсилають фейкові повідомлення від імені Мін’юсту

Міністерство юстиції України попереджає про нову фішингову схему. Громадянам надходять повідомлення про нібито порушення правил дорожнього руху та необхідність терміново сплатити штраф.

Шахраї використовують назву Мін’юсту, погрожують додатковими санкціями та спрямовують людей на сайт, який імітує офіційний портал Національної поліції України.

У зафіксованих випадках повідомлення надходять з іноземного номера, а посилання веде на сайт у доменній зоні .top. Офіційні ресурси українських державних органів розміщуються у доменній зоні gov.ua.

Шахрайський сайт просить ввести персональні дані, а надалі може вимагати реквізити банківської картки, коди підтвердження або здійснення платежу.

❗Ознаки шахрайства:
- невідомий або іноземний номер відправника;
- підозріле посилання;
- вимога діяти терміново;
- погрози блокуванням, штрафами або іншими наслідками;
- прохання ввести персональні чи банківські дані;
- відсутність повної інформації про правопорушення.
Логотип, державний герб і схожий дизайн не гарантують, що сайт справжній. Завжди перевіряйте адресу сторінки в браузері.

❓Що робити ?
- Не переходьте за посиланням, не відповідайте на повідомлення та не вводьте жодних даних.
- Перевіряйте інформацію про штрафи лише через офіційні сервіси: застосунок або портал «Дія», Кабінет водія та сервіси МВС.
- Збережіть скриншоти, заблокуйте номер і повідомте про шахрайство Кіберполіцію: https://ticket.cyberpolice.gov.ua

Пам’ятайте: зовнішній вигляд офіційного сайту можна скопіювати, але його справжню адресу — ні.

19/05/2026

📍Стаття 40 Кримінального кодексу України: коли примус впливає на відповідальність
Чи відповідає людина за дії, вчинені під тиском?
Де проходить межа між добровільним рішенням і вимушеним вчинком?
Ці питання врегульовує Кримінальний кодекс України, зокрема стаття 40 — «Фізичний або психічний примус».
Що передбачає закон ⁉️
Якщо особа діяла під впливом фізичного примусу, який повністю позбавив її можливості керувати своїми діями, — вона не підлягає кримінальній відповідальності.
Йдеться про ситуації, коли застосоване насильство або інший вплив фактично унеможливлює вільне волевиявлення.
Якщо мав місце психічний примус ‼️
Погрози, шантаж, залякування — це психічний вплив.
У такому випадку суд оцінює:
✅реальність та безпосередність загрози;
✅чи могла особа уникнути виконання вимоги;
✅чи зберігала вона здатність контролювати свої дії.
Тобто питання відповідальності вирішується з урахуванням усіх обставин справи.
Однак, стаття 40 ККУ застосовується не автоматично.
Необхідно довести, що примус був реальним, суттєвим і саме він став визначальним фактором у вчиненні діяння.
В умовах воєнного стану та тимчасової окупації питання примусу набуває особливої ваги. У кожному випадку має бути встановлено: це був свідомий вибір чи дія під реальною загрозою життю та безпеці.
Тож стаття 40 ККУ — це про індивідуальний підхід та справедливу правову оцінку кожної ситуації.